Ми часто судимо про життя з однієї якоїсь правди, але то груба помилка. Правд багато. Є своя правда у наївному дитинстві, а своя у замріяній юності. Своя ж у зрілості, і своя, кому вже доведеться, у старості... Є своя правда у тому, коли ти натхненно кохаєш, дивишся в очі і обіймаєш, і своя тяжка правда, коли все гасне у сутінках розчарування... І це не так, що он там, раніше, правди ніякої нібито вже й не було, а вона лише тут - у смутку. Ні, на все своя правда! Правда, коли у щось чи комусь віриш, коли сподіваєшся й чогось чекаєш. Правда, коли безтурботно смієшся і правда, коли все дістало...Правда молитви і правда образ,Злості, а то може й люті не раз.А також правда турботи, страху і болю.Правда сліз, непевності і правда горя... Правда ранку і правда ночі, Правда мовчанки і слів пророчих!Правда дружби й самотності правда,І навіть правда самої неправди. Мудрий Екклезіаст то знав ген задовго до нас, тому написав: "Час родитись і час помирати, час садити і час виривати... час розкидати каміння і час збирати" (Екклезіаста 3. 2-15). Тож то нехай не судить сильний знеможеного, а ситий голодного, бо в кожного своя правда.Живи і будь 🤍#шоти