Сьогоднішня євангельська історія про чудесний і великий улов риб (Лк. 5 1-10) - це історія про... нашу заскорузлість. Все починається з того, що Господь Христос сідає в човен Петра і з нього проповідує народу на березі Генісаретського озера. Ми не знаємо, що саме Він говорить, але це точно було живе слово Божої правди, якась Істина. Однак вся ця Істина - в нікуди. Христос дивиться після сказаного в очі рибаків, а вони далі полощуть свої сіті. Слово Господа впало не на дно людських сердець, а на дно озера, видно там і потонуло. І Він тоді говорить на їх мові: "Закиньте сіті он там на глибині". - Учителю, ми всю ніч ловили - і надаремно. Але Христос наполягає. І тут стільки риб, що рвуться сіті. Треба звати он тих ще на березі, щоб допомогли. Тоді тільки до них доходить: - Господи, вийди від мене, бо я не достойний! Нас не чіпляє живе слово, правда та істина. Ми безсовістно звикли до себе і до життя. Нас уже не дивує те, що ми є, що ми живі, що нам даровано любити, радіти і переживати. Даровано зустрічатись, торкатись Іншого. Ми заклопотані своїми проблемами, комуналками, а інколи і ситістю. Такі притомлені життям - і щоб ще нас тут здивувало? Але це не більше аніж марнославство, позерство і... шори на очі від маркетологів. Нам чуда подавай, та такого, щоб від риби рвалися сіті, щоб валіза та з мільйоном доларів! А те, що ти є, що ти живий, що ти любиш, що для тебе сходить і заходить сонце - то нібито не чудо! Вміти дивуватись - це найперша ознака того, що ти живий. Що є більшим даром в житті, аніж бути живим? Дивини вам Живи і будь 🤍#думидуховні