Бачу, кілька людей після Піранделло відписалося.Їх можна зрозуміти: якісь загублені персонажі, якогось автора, на сцені театру, межі між вигаданим і реальним, де вигадане реальніше за дійсність... «Що за... піранделла?! Навіщо так завертати і де тут про мене?!» - подумає перехожий читач. І він може бути по-своєму правий, бо як сказав хтось із розумних, кому не зайшов якось Кант: «Якщо автор не хоче бути прочитаним, то його й не варто читати». Однак правда в тому, що людина — істота складна. Кожна душа — то окрема галактика зі своїми зорями і темною матерією. Тому не буває простих відповідей на її життя, хоча таких нам інколи дуже хочеться. Тому з Луїджі ми поки не прощаємось. В процесі його «Генріх IV» — кажуть, що цікава читанка про те, як люди втікають у свої вигадки і ховаються за маски, бо це єдина, нібито, їхня можливість на свободу і захист від абсурду світу. Виглядає дуже життєво, правда? На жаль таки так, правда.Тоді розкажу. Якщо, звісно, мені зайде, а вас не злякають складнощі. Ну і щоб у вас не виникло якогось нудного присмаку снобізму, ловіть хороший анекдот: Клієнт психологу:— У мене стійке відчуття, що я нічого не вартий... Я нікчема.Психолог:— Ви платите мені 100 $ за годину сеансу. Будьте певні: у цьому світі є місце, де ви вартуєте дорого. Живи і будь 🤍#читанеібачене