До вчорашнього допису про справжністьМені щастить часто зустрічатися з людьми більш безпосередньо і бачити їх більш відверто, аніж то зазвичай буває поміж нас.Це через священниче служіння. Священнику, в принципі, прийнято довіряти. Люди легше відкриваються нам, приносять часто до нас те, що в інстаграм не запостиш і навіть близьким не завжди розкажеш.І ти бачиш людей у їхній справжності. У їхніх невдачах, добрих поривах і розчаруваннях, у сумнівах і надіях, у гріхах і в покаянні. І що я хочу вам сказати - люди у справжності своїй прекрасні. Ви дуже красиві коли справжні. Інколи це аж захоплююче. І це те, із небагатого, що мені подобається у цьому служінні, - бачити живі людські душі.Ми красиві, коли ми НЕ намагаємось приховати свою слабкість дешевим марнославством, коли ми НЕ стараємось егоїстично нав'язати себе світу, але хочемо тут бути, коли ми НЕ виправдовуємо свою низість, але нерідко саме із неї шукаємо вищого, високого, правдивого, справжнього... святого. І може людина не завжди ставить собі ось таке пафосне завдання у своїх життєвих перепетіях, щоб бути там власне святою, та кожна справжність саме в цю сторону. У справжності завжди є доля розкаяння, яке веде до скромної розважливості, а це вже про добро і красу.Безперечно, ми не можемо бути ось такими справжніми, відвертими і відкритими всюди і з усіма, це просто небезпечно, та і було би по-дурному, бо не всім ваша справжність ще треба. Тож нам потрібні і маски, і ролі. Але нам потрібні і ті, з ким ми могли би бути справжніми. А особливо нам потрібне ще вміння бути справжніми, бо то непросто. Справжність завжди непроста і це може лякати. Часто люди бояться справжніх навіть самих себе. Але звідси й варто починати.І як казала неймовірна Ліна:"Люди, будьте взаємно красивими"Живи і будь 👌 #життянавчило