Олена Медведєва: Ален Корбен у дослідженні "Історія тиші» наводить приклад протилежності тиші й звукового пекла, великого галасу, брязкоту зброї, криків люті й страждання, хрипіння вмираючих під час війни. Навчитися розпізнавати шум і тишу обов'язок тих, хто хоче вижити, бо варто прислухатися до неймовірної тиші кулі, яка летить у твій бік. "Під час війни, - пише Корбен, тиша нерозривно пов'язана з реальністю смерті й досвідом жалоби, про що свідчить, наприклад, тривала тиша, яка чергується зі дзвоном по мертвих". Вона промовляє невимовністю страху смерті, бо на кладовищах панує тиша, що переривається криками. А Стефан Маларме називає тишу смерті "скупою тишею й великою ніччю, і вона має значення лише для живих".Так ми можемо зрозуміти й значення тиші, яка панує у психоаналітичних фреймах, на консультаціях, коли аналізантам потрібен час, щоб змогти говорити. Перейти або до шепоту чи крику, а потім вже до слів. Шепіт, доречі, це ніби далекий плач. Це таке тремтіння голосу і плоті, який передує звуку, голосу, слову...