На полях у психоаналітика | Із розмови Романа Кечура та NV медіа:— Що, на ваш погляд, залишається ...

Із розмови Романа Кечура та NV медіа:— Що, на ваш погляд, залишається на четвертому році війни головними психологічними викликами для українського суспільства?— В Україні борються два наративи. Один наратив — «це абсолютна єдність і жертовність. Ми повинні жертвувати, обмежувати себе в усьому і присвячувати». Інший наратив — «життя коротке, треба його жити, давайте розважатися, будемо танцювати, співати і веселитися, і жити своїми власними інтересами».Коротка війна передбачає домінування першого наративу. На короткий час можна консолідуватися, об'єднатися і на одному диханні пробігти цю спринтерську дистанцію. Довга війна — це війна для стаєрів. Вона передбачає, що головним завданням є зберігати працездатність і боєздатність нас як нації. Це передбачає, що нам потрібно їхати на такому собі велосипеді. Одна педаль велосипеду — це воювати, консолідуватися, концентруватися, а друга педаль — це розслаблятися. Це означає танцювати, співати, святкувати, народжувати дітей. З цього випливає ще й екстремальна необхідність ротувати військових на фронті.Перед нами стоїть завдання об'єднати ці дві протилежні стратегії. Це передбачає, що ми повинні культивувати довіру до людей, які сьогодні святкують якусь подію разом, довіряти, що вони не всі ресурси, не всі гроші потратили на святкування, а що завтра вони зранку встануть і будуть допомагати нашій армії і будуть працювати заради цієї країни. Якщо ми будемо мати цю довіру, ми перестанемо будувати великий психологічний концентраційний табір.Ми перестанемо дивитися на світ очима жертви, яка вимагає від усіх сприймати все лише так, як вона. Ми навчимося і воювати, і жити під час війни, бо невідомо, скільки ця війна ще буде тривати. Скоріше за все, вона не скоро завершиться.— Що особисто вам дарує надію і спокій у такі дуже неспокійні часи?— Ви знаєте, війна підкреслює правду, яка існує і поза війною. Моя правда полягає в тому, що ніхто нам нічого не гарантував. Невідомо, скільки ми проживемо. Невідомо, як що-небудь закінчиться. Життя коротке і закінчується смертю. Війна це все підкреслює. Коли ти живеш у світі очевидної смерті, неминучої смерті, то ти починаєш цінувати життя. Більше цінувати той час, який у тебе ще є. Це надає життю сенсу і смаку.