Буває, що рішення вже прийняте всередині, але рука ніби не піднімається його здійснити. Хочеться змінити роботу, переїхати, завершити стосунки, почати щось нове або просто дозволити собі те, чого давно хочеться, але спочатку потрібно почути від когось: «Так, тобі можна»…Тоді навіть власне бажання здається недостатньою причиною для дії. Починається пошук правильного моменту, слушної думки, схвалення близьких, переконливого пояснення, чому саме зараз це буде доречно.За цим може стояти досвід, у якому власні рішення доводилося постійно узгоджувати з кимось важливим. Якщо за помилку карали, висміювали або довго нагадували про неї, поступово стає безпечніше не вирішувати самостійно, а спочатку переконатися, що хтось інший погоджується з твоїм вибором.У дорослому житті така звичка може залишатися навіть тоді, коли вже ніхто не забороняє і не контролює. Людина формально вільна, але всередині все ще чекає дозволу.Дорослішання тут починається з дуже простої, але непростої для засвоєння думки: не кожне своє бажання потрібно комусь доводити, щоб воно стало достатньо важливим.Іноді можна запитати себе не «Хто дозволить мені це зробити?», а «Чого хочу я, якщо мені не потрібно нікого переконувати?»