Я готувала допис про мотивацію підлітків.Але сьогодні я не буду писати про це.Не буде тексту про мотивацію, навчання чи межі.Бо сьогоднішній день інший.Мені болить.Болить з учора. Болить так, що важко дихати.Новини з Кривого Рогу, вбиті діти — це неможливо прийняти. Це не вкладається в голові. Це викликає безпорадність, гнів, сльози.Я працюю з батьками. Знаю, як ми переживаємо за своїх дітей. Як хочемо дати їм краще. Як втомлюємось, зриваємось, хвилюємось.Але попри все — ми їх любимо.Навіть коли сваримось. Навіть, коли важко.І сьогодні я хочу сказати тільки одне:БЕРЕЖІТЬ СВОЇХ ДІТЕЙ. ЛЮБІТЬ ЇХ. ОБІЙМАЙТЕ. Говоріть, як вони вам важливі.Не відкладайте ніжність на потім. Не думайте, що все ще буде час.Бо життя — воно крихке.І ніщо не має більшої цінності, ніж ваші діти. І ви для них.Нехай усі труднощі, які є у вашій сім’ї, будуть просто складними задачами, які можна вирішити.Нехай ваші діти ростуть.Нехай мріють.Нехай живуть.І нехай живі будете ви.Це все, про що я думаю сьогодні.Дякую, що читаєте.Тримаймося. Для себе. Для них. Один для одного.