Я готувала допис про мотивацію підлітків. Але сьогодні я не буду писати про це. Не буде тексту про мотивацію, навчання чи межі. Бо сьогоднішній день інший. Мені болить. Болить з учора. Болить так, що важко дихати. Новини з Кривого Рогу, вбиті діти — це неможливо прийняти. Це не вкладається в голові. Це викликає безпорадність, гнів, сльози. Я працюю з батьками. Знаю, як ми переживаємо за своїх дітей. Як хочемо дати їм краще. Як втомлюємось, зриваємось, хвилюємось. Але попри все — ми їх любимо. Навіть коли сваримось. Навіть, коли важко. І сьогодні я хочу сказати тільки одне:БЕРЕЖІТЬ СВОЇХ ДІТЕЙ. ЛЮБІТЬ ЇХ. ОБІЙМАЙТЕ. Говоріть, як вони вам важливі. Не відкладайте ніжність на потім. Не думайте, що все ще буде час.

Бо життя — воно крихке. І ніщо не має більшої цінності, ніж ваші діти. І ви для них. Нехай усі труднощі, які є у вашій сім’ї, будуть просто складними задачами, які можна вирішити. Нехай ваші діти ростуть. Нехай мріють. Нехай живуть. І нехай живі будете ви. Це все, про що я думаю сьогодні. Дякую, що читаєте. Тримаймося. Для себе. Для них. Один для одного.