Сьогодні під час святкової вечері мій брат запитав у мене: «ЩО ТИ МОЖЕШ РОЗКАЗАТИ ЦІКАВОГО ЗА СВОЇ 35 РОКІВ?»Я відчула ГЛИБОКУ ВДЯЧНІСТЬ за свій пройдений шлях … СОБІЗа ніжність, яку я навчилась не ховати, а випромінювати … За психологічну силу, яка допомогла мені прожити 2 банкротства в бізнесі, важке розлучення, втрату громадянства, втрату майна, депресію , вигорання… За тишу всередині, яка прийшла після багатьох розчарувань в собі, в людях , в Творцеві… Я вдячна собі за жіночність — не показну, а живу. Нарешті, я створюю своє життя не через боротьбу і доказування, а через прийняття… За вміння відчувати. Плакати, коли болить. Говорити, коли не приємно. Проживати , а не тікати від досвіду… І не тікати від себе. У 35 я дозволила собі бути повільною. Не тривожитись за завтрашній день, гроші, стосунки , сімʼю … Бути чутливою. Бути вибірковою — у людях, словах, дотиках, енергіях… Я вдячна собі за тіло, яке стало домом, а не полем битви. Моє тіло прожило зі мною «темну ніч душі», всі мої досягнені тріумфи і всі мої падіння … За серце, яке знову навчилося довіряти, не зважаючи на розпач, обман, маніпуляції, які я проживала в стосунках з чоловіками… За внутрішню жінку, яку я більше не зраджую. Я більше не живу з напругою «треба». Я живу з відчуттям «хочу». Можна хотіти. Можна обирати. Можна бути собою — без пояснень. У 35 я не поспішаю. Я відчуваю свою цінність. Я відчуваю свій ритм. Я відчуваю, що все моє — знайде мене вчасно. Я вдячна собі. За БЕЗУМОВНУ любов до себе. За жіночу мудрість, яка народилась не з книжок — а з життя.

🤍