Досліджуючи книгу Юнг і Таро хочу поговорити про вибір. Закоханість — не тільки про метелики, а ще й про вибір, який здатен перевернути життя. Більшість із нас хочаб раз в житті переживали цей стан. Дехто переживає його зараз. Таке насичене відчуття, коли всередині все звучить голосніше, ніж здоровий глузд. Добре, коли ми дозволяємо собі зануритись у це почуття й одночасно знаємо, що вибір усе одно наш, із усією його відповідальністю. Але частіше нам складно зробити вибір саме між відповідальністю і бажанням. Іноді це найскладніший вибір. Припустимо ми не хочемо обирати когось одного. Так ми попадаємо в трикутники. Всім відомий трикутник: мати, юнак і дівчина.«Мамою» може бути і реальна мама, і жінка, яка фактично виконує її роль. Цей сценарій зустрічає на своєму «шляху героя» майже кожен чоловік. І дуже мало хто робить цей вибір легко і швидко. Бо вибір справді складний. Обереш матір — втратиш дівчину. Обереш дівчину — втратиш маму. Ось чому багато героїв цього трикутника сидять в них роками, а страждають там усі троє. Чоловіки гальмують свій шлях героя, а жінки (обидві) ображаються, бо кожна хоче бути єдиною і головною. Втім цей важкий вибір усе одно доведеться зробити. Так само доведеться зробити будь-який інший вибір, у якому ми когось чи щось втрачаємо — яким би важливим воно не було. Всіх не втримаєш. Хтось сам піде. За кожним рішенням, так само як і за небажанням вирішувати, стоять відповідальність і наслідки. Часто здається, що якщо не обирати, то й нічого не станеться. Але це ілюзія — наслідки все одно прийдуть. Хочеться бути хорошим для всіх, щоб усі схвалювали твій вибір. Але так майже не буває. І з цим треба змиритися — як із тим, що одна людина не може танцювати одразу в двох залах. Хоч би як хотілося.