Обсесію прийнято сприймати як симптом, який потрібен психічному для того, аби справлятися з чимось (підставте самостійно, не хочу стверджувати з чим саме).Спадщина неофройдизму тримає уважного читача в погляді на симптоми як на дефект психіки, дефект як неможливість витримувати або розв’язати подразнюючий фактор.Залишаючись в розумінні симптому як утворення патологічного, дійсно можна сказати, що обсесія це сигнал про хворобу. Хворобу як квінтесенцію фрустрації організму.Проте з психічним справи не такі однозначні, як іноді би хотілося, тому відхід від патологій потрібен психоаналізу для того, аби мати ширшу можливість тлумачити і вести клініку.Зрештою, симптом це не тільки патологічне утворення, а ще й етика. Етика реєстрації буття.Обсесія то є етика відкриття, відкриття певного зміщення в знанні, яким послуговується суб’єкт, обходження з цим “інсайтом” (вибачте за французьку) як з сакральним, таким, яке не може бути сказане.Сакральним не тому, що відкриття має бути прихованим, проте як любов до сталого (або до старого). І обсесія як вартовий цієї любові оживляє щось знову і знову. Інше питання яким є бажання оживити те, що, здавалося би, підлягає своїй діахронії, історичному переходу.Так чи інакше, не можна стверджувати на сто відсотків, що психіка лише тумблер пато і норми. Одначе це і важливість етичного, такого, де симптом є спосібом бути консервативним.