Психоаналіз і неповторністьДуже цікаво розвивався погляд на суб’єкта після того, як у картезіанському цілісному тому, хто стоїть у центрі пізнання психоаналіз побачив відчуження.У цьому відчуженні суб’єкт повторюється, і тут можна взяти Марка Фішера з його химерним і моторошним: за метафору химери як форми повторення, і моторошне як тривогу, яка це повторення наповнює.З клінічного досвіду скажу, що красива ідея про реконструкцію суб’єкта в кабінеті аналітика має мало спільного з реальністю.Зазвичай практикуючий аналітик на початку свого шляху має справу з людьми, які страждають від поломки в повторенні й прагнуть трансгресії на рівні форми, але не на рівні запису.Одна химера змінює іншу на різних етапах життя людини якщо сказати лаконічно.Звично вважати, що суб’єкт це сукупність повторень, репрезентація одного слова перед іншим.Також стало звичним вважати, що сам по собі суб’єкт не має цінності, або, якщо й має, то тільки в прив’язці до чогось такого, чого завжди бракує.Наприклад, до грошей.Я хочу висвітлити цю логіку як: повторення — суб’єкт — нестача.Цікаво, що психоаналіз, з одного боку, є тим, що відкріплює суб’єкта від відчуження, а з іншого неофройдисти активно плекають цю вищезгадану логіку:“Щоб бути кимось — треба кимось бути”,“Ми — такі-то і такі-то”,“Ідентичність — це…”.Усе це веде туди, де акцент робиться на певному недохваті.І для мене це показує, як серйозні люди істеризуються, навіть не підозрюючи про це.Бажання суб’єкта не прив’язується до чогось конкретного воно може знаходити себе в різних нішах: чи то ідентичність, чи гроші, чи ще щось.Сугестивні “світильники”, окрім того, що акцентуються на недохваті в зайвій конотації, ще й продукують химерне в дедалі більшій кількості.Ми звикли вважати, що суб’єкт цінний лише тоді, коли він чимось репрезентований.Проте бажання суб’єкта здатне самостійно знайти потрібну форму потрібно лише дати час і простір.Що може зробити психоаналіз для неповторності?Дати час і простір для цього процесу.