💬 міркування після поховання 💬У фільмі «Мумія» 1999 року режисера Стівена Соммерса в сюжеті наявні такі слова: «Смерть — це лише початок». І хоча це фантастичний фільм, що оповідає про єгипетську псевдоісторію із елементами тієї ж міфології, але ці слова доволі вдало можна застосувати і до нас, християн, адже все наше життя є підготовкою до такого початку — початку вічності. Який багаж ми можемо взяти із собою у вічність? Для християнина (хочеться в це щиро вірити) відповідь на таке питання очевидна, оскільки доволі детально на неї допомагають відповісти шановні євангелісти, котрі зберегли для нас окремі повчання щодо цієї тематики нашого Спасителя. Втім, найстрашніше для християн коли ми забуваємо про те, що, пробачте за тавтологію, вічність вічна, а ми на землі — аж ніяк! Ми ж з вами, як влучно підмітив свого часу Константинопольський святитель Іоанн Златоуст, не доживаємо часом навіть і до ста років, проте метушню розводимо наче зможемо прожити тисячу (і схожу думку син професора КДА Афанасія Булгакова вклав у своєму романі «М&М» в уста Воланда при дискусії на патріарших ставках). І ось оцю «неповну сотню» треба максимально наповнити тим, що нам безумовно буде в нагоді при переході із буття, де потрібен годинник, в буття, де його актуальність втрачається. Таке наповнення починається із елементарних вчинків, адже, як ми добре знаємо, щоб стати християнином і жити по-християнськи… треба спочатку стати людиною і жити по-людськи! Бажано всім нам пам’ятати, що ми християни — люди, що носять на собі ім’я Самого Бога, до Якого ми маємо прагнути і прагнення своє засвідчувати справами, а не тільки словами. Деякі серед наших оточуючих переходять у вічність християнами, а деякі «всього лиш» людьми… Горе тоді, коли деякі «всього лиш» люди переходять у вічність із благішим багажем, ніж ті, що готові були бити себе «у груди копитом» за право називатися християнами, але тільки на-зи-ва-ти-ся… Такі от справи.Милості нашим рідним, близьким та всім спочилим! Хай Господь приймає їх на лоні милості Своєї!