В житії преподобного Іоанна Дамаскіна описується випадок, коли його суворий старець-духівник для виховання в ньому чернечого смирення заборонив йому займатися літературною діяльністю і зокрема складати піснеспіви. Ця заборона спричинила у колишньому можновладцеві і талановитому богослові чимале внутрішнє боріння. Вперше він порушив благословіння старця, коли братія обителі попрохала його написати особливі стихири на погребіння їхнього спочилого співбрата. Ці стихири, до речі, і донині є в нашому чинопослідуванні поховання 📖 Друге порушення було тоді, коли він писав інший загальновідомий твір, в процесі чого, за грецькою світською практикою, відбивав такт ногою. Тут він і був спійманий старцем із гарним слухом «на гарячому» та настільки суворо покараний, що амністію він отримав лише завдяки особистому проханню Богородиці, Яка явилася наставнику Іоанна у нічному видінні. 📜 Що це був за другий твір? Його можна знайти на Утрені свята Різдва Христового. Ось він 🔽ΕΛΛΗΝΙΚΆ: Στέργειν μέν ημάς, ως ακίνδυνον φόβω, Ράον σιωπήν, τώ πόθω δέ Παρθένε, Ύμνους υφαίνειν, συντόνως τεθηγμένους, Εργώδές εστιν, αλλά καί Μήτηρ σθένος, Όση πέφυκεν η προαίρεσις δίδου.ЦЕРКОВНОСЛОВ’ЯНСЬКОЮ [K]: Подобáше ýбо намъ, яко без’бҍ́днҍ стрáхомъ: удóбҍе молчáтu. Любóвiю же, Дҍ́во: Пҍ́снu съложúтu сълúчнҍ слóжены, дҍ́ло єстъ не удóбно. Но, о Мáти, Сúлу, єлúко бысть, изволéніє даждъ. ЦЕРКОВНОСЛОВ’ЯНСЬКОЮ [M]: Любúтu ýбо нáмъ, я́ко безбѣ́дное стрáхомъ удóбѣе молчáніе, любóвію же, Дѣ́во, пѣ́сни тка́ти, спротяжéнно сложéнныя, неудо́бно éсть; но и, Ма́ти, си́лу, ели́ко éсть произволе́ніе, да́ждь.УКРАЇНСЬКОЮ [пер. а. І.]: Мu лю́бuмо святè мовчáння, Дíво, бідù і стрáху не прuчáсне, але любóв схuля́є нас зложúтu й гíмнu златострýйні! Тu ж, о Мáтu, бажáнь борíння в дýшах нáшuх прuмuрù і сúлу твóрчу з Вuшuнù Самà в нас нúні надuхнù!