Псалом XLVII
¹ Пісня синів Кореєвих.
² Великий Господь і вельми хвальний у місті Бога нашого, на горі святій Його.
³ Велика радість всій землі — гора Сион; з північного боку її — місто Царя великого.
⁴ Бог у храмі Своєму знаний як захисник,
⁵ бо ось зібралися царі, зійшлися докупи,
⁶ побачили, здивувалися, злякалися і відступили.
⁷ Страх обійняв їх і муки, як у жінок під час родин.
⁸ Східним вітром Ти потопив кораблі фарсийські.
⁹ Як чули ми, так і побачили у місті Господа Сил, у місті Бога нашого: Бог утвердив його навіки.
¹⁰ Ми роздумували, Боже, про милість Твою посеред храму Твого.
¹¹ Яке ім’я Твоє, Боже, така і хвала Твоя аж до країв землі. Повна правди правиця Твоя.
¹² Нехай веселиться гора Сион, [і] нехай радіють дочки народу Божого заради судів Твоїх, [Господи].
¹³ Обійдіть навколо Сиона і розгляньте його, перелічіть вежі його,
¹⁴ зверніть серця ваші до могутності його, щоб переказати поколінням майбутнім.
¹⁵ Бо цей Бог є Бог наш повіки. Він буде провадити нас повік віку.
 
Псалом XLVIII
¹ Начальнику хору. Синів Кореєвих. Псалом.
² Слухайте це, всі народи. Почуйте всі, хто живе на світі, —
³ І прості, і знані, і багаті, й убогі.
⁴ Уста мої промовлятимуть премудрість, і помисли серця мого — розум.
⁵ Прихилю вухо моє до притчі і на гуслях пісні відкрию загадку мою.
⁶ Чого боятися мені в день біди, коли обступлять мене злочинства тих, що доганяють мене?
⁷ Ви, що надієтеся на силу свою та величаєтеся багатством своїм!
⁸ Людина ніколи не викупить брата свого, не дасть Богові викупу за нього.
⁹ Дорога ціна викупу душ їхніх, і не буде того повіки,
¹⁰ щоб залишився хтось жити вічно і не зазнав смерти.
¹¹ Кожен бачить, що й розумні помирають так само, як і нерозумні та безумні гинуть, і багатства свої залишають іншим.
¹² Вони думають, що доми їхні вічні і оселі їхні з роду в рід, землі свої вони називають своїми іменами.
¹³ І людина, будучи в честі, не розуміє, що вона зрівнялася з тваринами і уподібнюється їм.
¹⁴ Цей шлях їхній — спокуса їм, хоч після цього устами своїми будуть хвалити його.
¹⁵ Як овець, поглине їх безодня; смерть буде пасти їх, і ранком праведні будуть володіти ними; сила покине їх, і могила буде житлом їхнім.
¹⁶ Але Господь спасе душу мою від пекла, коли прийме мене.
¹⁷ Не бійся, коли розбагатіє людина, коли примножиться слава дому її.
¹⁸ Бо коли помре, то не візьме з собою нічого, не піде за нею слава її.
¹⁹ Хоч за життя вона ублажає душу свою, і славлять її за те, що догоджає собі,
²⁰ але піде до роду батьків своїх, які ніколи не побачать світла.
²¹ Так людина, будучи в честі, не розуміє, що вона зрівнялася з тваринами і уподібнюється їм.