З ним ми зустрілися на дні народженні Наташі Тупака, нас туди покликали впливові люди. Це було давно, десь у 2017 році, Тупак ще живий був. Ми всі пили горілку і танцювали гопака, а той розказував що спочатку козачків було двоє і ми сміялись і не розуміли про що він. Згодом виявилося, що він читає реп, дослідники жанру сказали б що його можна окреслити як маргінальний. Ви, можливо, думаєте, що маргінальним є весь реп загалом. Але поки більшість сцени читала серйозний реп про вулиці, шмаль та жизу, справжнє життя лилось рядками нашого нового товариша. У його творчості знайшлось місце реслінгу, пакетику чая, Віктору Павліку, Степану Бандері й безлічі інших елементів українського контексту, безпощадно пережованого різними способами комічного. Квінтесенцією його доармійської творчости можна вважати мініальбоми «Дорослий чоловік» та «Лісові казки» з Джоном Діром, де той набув форми й показав, що його творчий метод має право на існування на сцені, що досі сприймає себе надто важливою. І все ж згодом армія та війна зробили з нього серйозного репера. Творчість період 2023-2025 років переповнена болем та водночас надією, маленькими проблисками колишнього флексу на тлі проблемних тем, з якими він нині стикається щодня. Це можна описати цитатою з однієї пісні того періоду: «Читати реп — хуйня. Жити хочеться більше». Отже сьогодні ми вітаємо у нашому ростері людину, яка мала би бути з нами з самого початку — військовослужбовець СБС та легенда українського маргінального репу — Козачок.Новий трек — у п’ятницю.