Лабіринти постмодернізму | неділя. час для проповіді. остання проповідь шерифа Белла. про корито ...

неділя. час для проповіді. остання проповідь шерифа Белла. про корито 🛁Коли вийти через задні двері то збоку будинку серед бур’янів стояло кам’яне корито. З даху спускалася оцинкована труба і корито завжди залишалося досить повним і пам’ятаю як одного разу я зупинився і присів та заглянув у нього і задумався. Не знаю як довго воно там стояло. Сто років. Двісті. На камені виднілися сліди від зубила. Корито витісали з цільної каменюки і воно було менше двох метрів завдовжки і пів метра завширшки і таке ж завглибшки. Просто висічене з каменя. І я задумався про людину яка його зробила. У тій країні наскільки мені відомо мир ніколи не тривав довго. Я трохи читав про її історію і тому не певен що там колись був мир. А цей чоловік сів з молотком і зубилом і витесав з каменю корито яке могло простояти десять тисяч років. Навіщо? У що він вірив? Не в те ж що нічого не зміниться. Хоча гадаю можна було б про таке подумати. Йому краще було це знати. Я багатенько про це думав. Я думав про це і пізніше після того як поїхав звідти і будинок рознесло на шматки. Я хочу сказати що кам’яне корито досі там. Його так просто звідти не зсунеш, за це я можу поручитися. Тож я думаю про того чоловіка який сидить там з молотком і зубилом, можливо через годину чи дві після вечері, не знаю. Мушу визнати що єдине про що я можу думати це те що в його серці була якась обітниця. І я зовсім не маю наміру сам довбати кам’яне корито. Але я хотів би дати таку обітницю. Це напевно те чого б я хотів найбільше."Край не для старих" #кормакмаккарті