POLITpedia | Вичекавши кілька днів, вичитавши купу джерел та прослухавши не менше з...

Вичекавши кілька днів, вичитавши купу джерел та прослухавши не менше заяв, я так і не зробив чітких змін у своїй позиції щодо сьогоднішньої зустрічі між Трампом і путіним.У моєму баченні, вона радше стане подією, яка у найгіршому випадку нічого не змінить, залишивши все як є: війна триватиме, а Трамп так і буде мнутися із запровадженням санкцій.Причина, чому ця зустріч навряд чи призведе до чогось серйозного та критично неприємного для України, полягає у діаметрально протилежних позиціях і очікуваннях сторін.Для Трампа, як він останніми днями постійно наголошує, рандеву на Алясці має стати можливістю «побачити бажання миру в очах путіна» та, головне, — розпалити майже згаслу пристрасть між двома колишніми політичними коханцями підштовхнути російського лідера до цього самого бажання.Для цього Донні завжди тримає в рукаві, на його думку, вагомий «пряник» у вигляді спільних економічних оборудок в Арктиці, часткового зняття санкцій і відновлення торгівлі, але не у формі остаточного зливу України, як про це пишуть деякі ЗМІ (на такі інсинуації Трамп, до речі, публічно реагує досить обурено).Він прагне принаймні здаватися медіатором, який не стоїть на жодній стороні. Але водночас категорично не хоче, щоб у світі вирішили, що Трамп «кинув» Україну, тим більше — за рік до проміжних виборів у США.Тому, знову ж таки, з моєї точки зору, його головна мета на цій зустрічі — по можливості зменшити апетити москви до такого рівня, щоб у разі підписання «договорняка» це не виглядало його особистою поразкою. Угода має сприйматися як проривна та прийнятна і для України з Європою, і для решти світової спільноти. Адже, як він постійно повторює, саме Київ має погодитися на будь-які умови — що виглядає малоймовірним, якщо мова йтиме про примус до здачі ще неокупованих територій.путін же сприймає цю зустріч у ключі нової Ялти. Для нього це епохальна подія, яка має призвести до формування нового світоустрою, де Сполучені Штати нарешті рахуватимуться з позицією москви, чого за часів того ж Байдена не відбувалося.Якщо Трамп розглядає зустріч як проміжний етап перед тим, як Україна та росія почнуть домовлятися самостійно, то путін їде говорити з президентом США не про мир, а про долю самої України, «ключі» від якої, на його думку, зберігаються саме у Вашингтоні, і які після «плідної бесіди» Трамп буде готовий передати.Крім того, кремлівський диктатор беззаперечно вирушає на Аляску в піднесеному настрої не лише через запрошення від президента США, яке фактично руйнує ланцюг дипломатичної ізоляції, створений самими ж Штатами. Його оптимізм підживлюють і нещодавні військові успіхи росіян на Донеччині, і позиція Індії, яка у відповідь на тарифний тиск США лише посилила інтеграцію з БРІКС (це прецедент для інших країн, які можуть потрапити під гарячу руку американців), і заяви Китаю про готовність підтримувати москву та ігнорувати американські тарифи, які поки точно не будуть введені — особливо після того, як Трамп продовжив торговельне перемир’я з Пекіном ще на три місяці.путін розуміє, що зараз перебуває у сильній позиції, тоді як Трамп, інструменти тиску якого дедалі більше нагадують піщані замки, як то кажуть, не має карт. Тому позиції Кремля, швидше за все, залишаться гівном у гарній обгортці максималістськими. Бо навіть якщо не вдасться домовитися про здачу України шляхом переговорів, у москві розраховують досягти своїх цілей військовим шляхом, навіть коштом погіршення відносин із Вашингтоном.Повторюся: у моїй особистій парадигмі ця максимально абсурдна та похапцем організована зустріч виглядає як перемовини німого з глухим. Вона взагалі стала можливою через те, що сторони спочатку просто неправильно зрозуміли одна одну, а тепер їдуть на неї з абсолютно різним баченням цілей і шляхів їх досягнення. Тому і найімовірніший сценарій її наслідків — збереження статусу-кво з подальшими домовленостями про майбутні домовленості, які, своєю чергою, завершаться новими домовленостями про домовленості. А як там дійсно буде, побачимо вже дуже скоро.