Особисто я б не поспішав стверджувати, що Дональд Трамп вже пройшов певну точку неповернення й остаточно переметнувся в проукраїнський табір.Так, зараз практично все, чого від нього раніше хотіли – включно з продовженням постачання озброєння, дозволом на його закупівлю за рахунок західних партнерів і публічною особистою роздратованістю путіним – потроху втілюється в реальність, принаймні на рівні риторики.Під питанням залишаються лише нові санкції, механізм яких під тиском Трампа, ймовірно, буде змінений: замість автоматичного буде ручне регулювання, щоб американський президент мав право самостійно вирішувати, коли, в якому форматі й проти кого їх застосовувати. Це критично важливо для Трампа – після розрядки у торговельній війні з КНР, вводити проти неї обіцяні 500% мита зараз було б мінімум дивно. Не менш важливо й те, чи вирішить він скористатися раніше скандальною ресурсною угодою – можливістю через український фонд надавати нові (вже його, а не Байденівські) пакети допомоги після завершення чинної підтримки.Але все це – і постачання зброї, і санкції, і антипатія до Кремля – за правління рудого не є чимось гарантованим і стабільним. Як ми не раз бачили раніше, усе може змінитися в одну мить – залежно виключно від його особистих бажань та дій й риторики московських старців.Теперішній розворот Трампа у бік України, як і попередній – у бік москви, є не чимось ідеологічним, а звичайним інструментом для тиску на путіна з метою припинення вогню й залучення москви до мирних перемовин. Раніше це був «пряник», тепер, коли Донні зрозумів, що це не працює – настав час «батога».Найбільший мінус у тому, що цей самий «батіг», який діяв за часів Байдена, за відносно короткий період Трампової каденції перетворився максимум на неприємну лозинку: через демонтаж департаментів, які відслідковували процес дотримання санкцій та механізми їх обходу, відсутність нових коштів і озброєнь та неодноразові блокування навіть уже погоджених постачань.І щоб цей батіг знову почав діяти, знадобиться багато часу –як через специфіку самого процесу (адже йдеться, швидше за все, не про озброєння зі складів, а про нове виробництво), так і через необхідність відновлення тих самих департаментів, які не так давно були ліквідовані адміністрацією Трампа. А коли саме це конвертується в головну мету – примус путіна до миру – через рік, два чи більше, наразі взагалі невідомо.І головне питання в тому – чи буде сам Трамп, відомий своєю нетерплячістю і любов’ю до швидких результатів, готовий чекати весь цей час, твердо стоячи на боці України? Чи зрештою зневіриться й у цьому інструменті?Тому, гадаю, це ще не кінець, і видихати нам усім зарано. Але все ж було б пречудово, якби рудий виявився саме тим, ким його на час виборів малювали українські трампісти – завалив би нас зброєю, а москву – санкціями. Та, на жаль, ми живемо не в казці.