POLITpedia | Судячи з виразів облич делегації рф, присутності турецької сторони як ...

Судячи з виразів облич делегації рф, присутності турецької сторони як арбітра та тривалості переговорів, історичних лекцій та переможних бравад про «вічну війну» цього разу не було.Була суто технічна зустріч з обміном мирними меморандумами, погодженням обміну полонених (єдиний та найбільший позитив у цьому) та домовленостями про подальші домовленості. Поки зміст московського меморандуму ми не побачимо, говорити щось предметне про нього не має сенсу.Є сенс поговорити про те, як швидко шапкозакидницькі настрої у таборі ворога зникають, як тільки їм дають по цій самій шапці.Так було й у 2022 році після першого «Стамбула», коли стало очевидно, що «спєциальная воєнная опєрация» повністю провалилася, як казав класик.Так є і зараз, коли значна частина стратегічної авіації рф – одного з ключових елементів її ядерної тріади – одномоментно втратила десятки бортів, а з ними й вагому частину міжнародного престижу та інструменту ядерного шантажу москви.Проблема лише в тому, що як тоді, так і тепер, переговори не несуть жодної реальної політичної цінності.Перший «Стамбул», який дехто досі згадує як «втрачений шанс швидко завершити війну», був тим самим фарсом, що й нинішній – тільки обставини тоді були трохи іншими.Щоб домовлятися, обидві сторони повинні не лише прагнути цих домовленостей, а й бути налаштованими на діалог та поступки. Такого бажання наразі немає – в обох сторін, через впевненість у тому, що вони ще можуть боротися і рано чи пізно ворог паде.Ці домовленості – звичайний фарс і вистава, влаштована обома сторонами винятково для роздутого его Трампа. Саме тому факт такого зухвалого та максимально болісного удару під дих москві ми не можемо використати в рамках переговорів, які, повторюсь, у серйозній площині не існують.Ні тоді, ні зараз, які б болісні удари ми не наносили москві, поступатись, поки є сили вести боротьбу, вони не будуть.Але ми можемо використати медійний ефект такої події для впливу на американську аудиторію, якій буквально у прямому ефірі продемонстрували, що Україна має такі карти, про які у Вашингтоні й мріяти не могли – і здатна зробити для роззброєння одного з головних геополітичних супротивників США більше, ніж зробила сама Америка за весь час їхнього протистояння.Реакції Трампа на це ми поки не бачили. Але знаючи його характер, любов до сили і до тих, хто її демонструє, можна припустити, що принаймні в питанні продажу нам зброї – що вже не виглядатиме як спонсорування сторони, яка програє (у його парадигмі ми саме такі) – може статися позитивний для нас зсув.Про санкції мовчу – поки триває вистава, їх точно не буде. А там, побачимо.