🇺🇸 Чергові поїздки Віткоффа і Кушнера між Москвою та Києвом навряд чи означають, що мир уже близько. Значно цікавіше інше: США та Росія, схоже, дивляться на нинішній момент абсолютно по-різному. Вашингтон бачить дедалі дорожчу для Кремля війну і намагається переконати Москву, що домовитися зараз вигідніше. Путін поки виходить із протилежного – час усе ще може працювати на нього.

💰 Американський підхід багато в чому прагматичний. Росія має величезний ринок, природні ресурси, енергетику, промисловість та інфраструктуру, які після завершення війни потребуватимуть капіталу й технологій. Для адміністрації Трампа потенційне економічне відкриття Росії може розглядатися не тільки як дипломатичний результат, а і як можливість для американського бізнесу заробити.

📉 Причому Москва підходить до цього моменту не з найкращими економічними показниками. Війна потребує дедалі більше грошей, бюджет відчуває серйозне навантаження, регіони накопичують проблеми, а українські удари по нафтопереробці створюють додаткові витрати. Кожна нова масштабна атака на Україну також коштує Росії величезних ресурсів. Війна залишається можливою, але вона точно не стає дешевшою.

🏭 Саме тому логіка Вашингтона може бути доволі простою: навіщо продовжувати руйнувати власні економічні перспективи, якщо після домовленості можна поступово повертатися до торгівлі, інвестицій та нормальніших відносин із найбільшою економікою світу? Трамп як бізнесмен цілком може вважати таку пропозицію достатньо переконливою.

🧠 Проблема в тому, що Путін оцінює вигоду інакше. Для американського президента успіх можна виміряти угодою, інвестиціями, новими контрактами та економічним результатом. Для російського президента війна давно стала частиною питання про його власне місце в історії Росії. І додаткові мільярди доларів не обов'язково компенсують йому відмову від того результату, заради якого Кремль уже витратив величезну кількість людей, грошей і часу.

⚔️ Тому американці можуть пропонувати Путіну економічно раціональний вихід, який із його власної політичної логіки таким не виглядає. Якщо він досі вважає, що Україну можна виснажити, послабити підтримку Європи, провести новий набір людей до армії та зрештою отримати більше, ніж пропонують зараз, стимулу зупинятися у нього немає.

🗳 Внутрішня політика Росії теж може підштовхувати Кремль демонструвати максимальну жорсткість. Масовані атаки дозволяють владі показувати власному населенню, що Росія нібито зберігає військову ініціативу, навіть коли всередині країни накопичуються економічні та побутові проблеми. Для системи, яка роками пояснює громадянам необхідність війни майбутньою перемогою, демонстрація сили залишається критично важливою.

🪖 Після цього постає ще складніше питання – мобілізація. Якщо Кремлю знадобиться значно більше людей для продовження війни, суспільству потрібно пояснити, навіщо після кількох років бойових дій необхідні нові жертви. Значно простіше робити це на тлі розповідей про успішні удари, просування армії та близькість бажаного результату, ніж визнавати виснаження Росії.

🇪🇺 До того ж Путін може розраховувати не лише на власні ресурси. Йому важливо, що відбуватиметься всередині Європи: результати виборів, популярність сил, які виступають проти допомоги Україні, економічні проблеми та конфлікти між союзниками Києва. Якщо Кремль вважає, що через рік політичне середовище буде сприятливішим, тоді навіть великі нинішні витрати можуть здаватися йому прийнятними.

🔄 Саме тут і виникає головна суперечність нинішніх переговорів. Американці можуть говорити Путіну: далі буде дорожче, тому домовляймося зараз. А Путін може відповідати собі: далі противнику буде важче, тому навіщо домовлятися зараз?

📌 За таких умов Віткофф і Кушнер можуть скільки завгодно курсувати між столицями, але сама дипломатична активність ще не створює компромісу. Для справжньої домовленості одна зі сторін повинна вирішити, що продовження війни принесе їй менше, ніж її завершення. Поки немає ознак, що Москва остаточно дійшла такого висновку.

🇺🇦 З Україною ситуація не простіша. Зеленський також не може погодитися на будь-який запропонований компроміс лише тому, що цього хочуть американські посередники. Існують військові інтереси держави, питання територій і гарантій безпеки, а також внутрішньополітичні наслідки будь-якої угоди. Те, що може виглядати прийнятним у Вашингтоні, не обов'язково буде прийнятним у Києві.

👀 Тому сам приїзд американських представників в Україну може мати інше практичне значення. Для Києва важливо, щоб люди з найближчого оточення Трампа бачили наслідки російських атак не через звіти та телевізійні сюжети. Зруйновані житлові будинки, наслідки ударів по містах дають зовсім інше розуміння того, з ким саме США намагаються домовитися.

🤝 Чи перетворить це Віткоффа або Кушнера на безумовних прихильників української позиції? Розраховувати на таку різку зміну було б наївно. Але персональне сприйняття має значення в адміністрації, де велика частина зовнішньої політики будується навколо особистих контактів із президентом. Тому Київ цілком закономірно намагається використати таку можливість.

🚨 Набагато більше мене турбує інше. Якщо українське керівництво справді тривалий час виходило зі сценарію завершення війни вже восени, потрібно зрозуміти, наскільки цей прогноз впливав на практичне військове планування. Бо Росія тим часом розвивала засоби ударів, зокрема реактивні безпілотники, а українські міста дедалі частіше стикаються з комбінованими атаками.

🛡 Мирний сценарій можна вважати бажаним. Але будувати оборонну політику потрібно виходячи з гіршого сценарію. Якщо існує суттєва ймовірність продовження війни у 2027 році, то підготовка до кампанії наступного року повинна відбуватися вже зараз: ППО, перехоплювачі дронів, захист енергетики, власна балістика, далекобійні засоби та виробництво боєприпасів.

📆 Саме тому заяви про можливі строки завершення війни небезпечні не через надмірний оптимізм як такий. Проблема виникає тоді, коли політичне очікування починає впливати на розподіл ресурсів. Якщо держава сподівається на мир у листопаді, їй психологічно значно складніше витрачати величезні кошти на війну, яку потрібно буде вести наступної весни.

⚠️ Але Росія поки не поводиться як держава, яка готується гарантовано припинити бойові дії найближчими місяцями. Тому Україні також не варто будувати оборонне планування на припущенні, що американські посередники зрештою знайдуть формулу, яка влаштує всіх.

🎯 Віткофф і Кушнер можуть допомагати сторонам краще розуміти позиції одна одної. Вони можуть передавати пропозиції, шукати точки можливого компромісу і зменшувати ризик неправильних розрахунків. Але вони не можуть усунути фундаментальну причину, через яку війна триває: Кремль досі сподівається отримати продовженням бойових дій більше, ніж йому пропонують за їх припинення.

🔐 І поки цей розрахунок Путіна не зміниться, Україні доцільніше готуватися не до конкретної дати миру, а до того, що війна може перейти у 2027 рік. Якщо дипломатія спрацює раніше – це буде найкращий сценарій. Якщо ні – помилка в підготовці коштуватиме значно дорожче, ніж надлишкова обережність.