«Синій» | Blue (1993), реж. Дерек Джармен

ВІЛ-інфекція спричинила у Дерека Джармена серйозні проблеми зі здоров’ям. Режисер практично осліп, а його зір поступово обмежувався, зокрема, сприйняттям синього кольору.

У 1994-му Джармен помер від ускладнень, пов’язаних зі СНІДом, залишивши після себе чимало визначних робіт. Однак остання стрічка, що вийшла за кілька місяців до смерті митця, варта #пере_відкриття передусім — «Синій».

Під акомпанемент Браяна Іно та Еріка Саті майже 95 хвилин екран заповнений тільки одним — синім.

Що таке синій? Синій — це смерть і водночас життя. Це все і ніщо. Йому неможливо підібрати жодного іншого визначення, крім одного: синій.

Це навіть не колір — це повноцінна плоть, однорідна й тотожна самій нерозрізненності. Невагома, непрозора й неосяжна.

Синій — це розрив.

Не варто навіть намагатися проникнути по той бік. Просто треба довіритися синьому — і з часом на ньому почнуть проступати контури, риси облич, а точніше — одного-єдиного твого обличчя, яке вже давно поглинуте синім.

Або навпаки — здається, що синій ось-ось розтане, розчиниться, стане абсолютно прозорим. Та щойно проступає просвіт, синій навалюється своєю непідйомною масою, і ти задихаєшся, наче недоношений плід, вирваний у безжальний світ — синій.

Синій — це вірус. Хвороба. Це найточніший діагноз: єдино можливий і неминучий. Це історія хвороби — хвороби твого тіла.

Синій — це дзеркало, а ще — спільна доля.

Невимовне, бо: «The image is a prison of the soul».

Неможливо уявити фільм відвертіший за «Синій». Інколи він здається майже сентиментальним.

«Kiss me. On the lips. On the eyes. Our name will be forgotten»

підписатися | наш сайт