а ще дуже хочу поділитись цікавими думками, на які натрапила під час рісьорчуось це відеосе про ейфорію, де авторка (afrodizjha) міркує про мізогінію у цьому серіалі та робить прецікавий висновок: це шоу і вуаєристичне, і емпатійне водночас. врешті, сем левінсон завжди знімає саме про жінок і цей інтерес трохи більший, ніж просто обʼєктивізація (це не означає, що останньої нема, бос сінгс кен бі тру ет ванс)ще одне дуже хороше відеосе про те, що ейфорія насамперед про проєкцію, а не обʼєктивізацію. знову ж таки, все, що робив левінсон до «ейфорії» про дівчат: assassination nation про місто, де злили всі особисті дані, зокрема, таємниці. а чотирьох головних героїнь, які на додачу школярки, хочуть ледь не стратити. з «ейфорією» зрозуміло. «ідол» про співачку джоселін — це мав бути коментар про славу, чи що там левінсон з зе вікндом планували, ну вийшов абсолютний провал. а у «малкольмі та марі» йдеться про жіночий досвід, на якому здобуває культурний капітал бойфренд головної героїні. тут взагалі можна подумати про культурний капітал, який сам левінсон здобув через візуальну ідентичність, яку розробила петра колінз. або можна поміркувати, яким був би «ідол», якби hbo дали зняти його емі сеймітц. до того, як левінсон став шоураннером, сеймітц зняла 80% шоу. левінсон почав спочатку, відкинувши її бачення. коли сеймітц запитували, як вона оговталась від цієї історії, то вона відповіла: “The best I could say is a Handmaid’s quote: ‘Don’t let the bastards grind you down.’ I’m only half joking”