Наболіле... Про території... Знаєте...ми трохи "потренувались" , у 2014 на Донбасі, після вторгнення і до сих пір- з іншими областями.. Ми на своїй шкурі відчули "турботу" о біженцях від влади.. і , як мінімум, роздратування від тих, до кого ми посміли "понаїхати".. Про максимум - промовчу. А як це - народитися, жити, народжувати діток, саджати садочок і квіти, брати до себе в дім котиків і собачок...дружити з сусідами, або навпаки. Жити життя. Так, війна, але жити своє життя! І , раптом, ти повинен все кинути без надії повернутись??? А ви собі просто уявіть - ви готові до такого повороту долі? У нас в Херсоні зараз трагедія - люди, розуміючи що можуть кожну хвилину загинути, виїжджають з Острова, а потім повертаються ...додому...бо там все їхнє життя... У нас ті, хто виїхав з окупації, намагаються оселитись поближче до кордону з ТОТ в надії що звільнять їхні домівки.. Чесно? Я з жахом уявляю що може статись в понеділок в овальному кабінеті, якщо той, кого я не обирала, поїде туди сам, без дорослих ... Єдині, хто жодного разу ще не схибив і на кого можна 200 відсотків покладати надію , це наші Боги ЗСУ. Допомагаємо. У кожного з нас є свій "вишневий садочок"...ми не повинні його втратити.