Ці міста дарували вугілля й сіль. І коли всі йшли – то пішли не всі,хтось лишився бути чорнóземом. Тут був дім, у домі було вікно,фото в рамці, де в повних строях –молода прабаба з сестрою.У річок були вагота і плюскіт.Звідси рідним слали квапливий плюсик.На речах залежався порох.Попідтинню пройшовся ворог.І тому не вагайся, стріляй на звук.Хай молитва гніву в дитячих вухахзастигає гарячим воском.Пляма крові коло кіоску –там колись був хліб і пряники теж.Ребра вулиці чорні після пожежі.Вітер носить попіл книжковий.І червона вуглина мовипам'ятає стукіт брудних чобіт,і покотиться у великий світ,і усе там раптом підпалить. І лише виноград п'ятипалийще стуляє докупи стіни чиїсь.Ці міста і довгі за них бої –наче скалки під нігті віри.Попід вікна ходить голодний звір,він хапає і забирає,якщо стомлено спати скраю.І тому хоч ріж себе, та не спи.Покоти вуглину через степи,хай ця мова зробиться криком.Над містами, як прапори,хто не вийшов, не захотів, не встиг,хто збирає попіл спалених книг.Покоти вуглину через гаї,відшукай своїх, позбирай своїх.Ми жили тут і далі житимем.Маєш мову – так і скажи їм.#марорКалитко