Ось і тобі, Магдалино, різдвяної ночінічого не світить, скільки не стій на розі. Де вони, ті рішучі і ті охочі –чоловіки, що приходили в радості і тривозі. На Різдво, Магдалино, ніхто не хоче любові,на Різдво всі хочуть радості і надії. А любов – це найпечальніше, що є в нашій мові,найненадійніше, що можна винести в ці завії. Ходи, жінко, ходи, збувай свою ніжність,торгуй нею, як мідіями на причалі. Чоловіків ламає страх, ламає і нищить. Таких, як ти, печальних, вони ще не зустрічали. Хворі їхні серця, розм’яклі нерви,вони й життя живуть, аби долати свої перепони. А таких, як ми з тобою, не пускають навіть до церкви. Бо за такими, як ми, в церквах мироточать ікони. Кому сьогодні є діло до твоєї роботи? Ніч лише починається. Спробуй її переплисти. До церков на Різдво приходять громадяни та патріоти. А на вокзалах сплять алкоголіки та атеїсти. Я можу дати тобі трішки перепочинку. Просто поспи, без виснаження та отрути. Хочеш, розповім тобі про одну жінку,яка зараз теж, мабуть, не може заснути? В тебе пальці такі темні, такі холодні,ніби ти рибу в нічному потоці ловила. А ось у неї навіть узимку теплі долоні,і шкіра навіть вночі прозора й світла. Ось тому й ніч стоїть над ріками і лісами. І все, чого хочеш – трішки спокою, трішки тиші. Їй теж зазвичай важко з її голосами. Але нині Різдво. Вона вірить. Їй простіше. Сніг народжується угорі. Замітає вікна й ліхтарі,замітає вулиці і двори. Лише не говори, не говори. Розкажеш про себе потім. Удень. Зима торкається твоїх легень. Ніч наполохана, як вівця. Б’ються серця. Б’ються серця. Сергій Жадан