+ + + Але подивися – почався березень.Ніби на ліжко поклали випрані простирадла.Час підставляти лице під сонце, час піднесень,час приймати все, проти чого ти протестувала.Жінка, що приносить добрі новини,жінка, що засинаючи, вповільнює хід історії,жінка, яка зізнається у вбивстві й не визнає провини,жінка, що ставиться до мови, мов до невиліковно хворої.Думає, що птахи на деревах зарозумілі.Думає, що ніхто її не слухає – сердься, не сердься.Місто відігрівається по зимівлі,як велике, розбите, закохане серце.Повертаються за сонцем, питають поради,соняшникові шапки будівельних кранів.Ворони в небі, ніби чорні троянди.Розповідай мені тепер про останніх тиранів.Розповідай про останнього тут застудженого,про вітри – некеровані і скажені.Мов біблійна цитата в слові засудженого – твоя долоня в моїй кишені.Замовиш потім слово за мене.Ось вона, весна – галаслива, помісна.Вгортатись у тепло, ніби в знамена,які останнім виносиш із міста.Будуть такими печальними жарти. Й птахи – постійно незгодні з тобою – будуть натхненно тобі заважатиі кричати над головою.Жадан