Українська поезія📖 | таке у нас, знаєш, життя, що дізнаєшсяпро поета,коли того вбили або вз...

таке у нас, знаєш, життя, що дізнаєшсяпро поета,коли того вбили або взяли в полон,про режисера,коли той не вийшов з оточення,про фотографа,коли той втратив бачення світу,про співака,коли тому перерізало горло осколком снаряда,про диригента,коли тому відірвало руки,про танцюриста,коли той схилився в поклоні землі, що його народила,і більше не вставкультура війни,культура смерті,культура щоденних втрат,які не повісиш на груди, як ордени,мовляв, подивіться, скількох ми загубили в дорозі,який багатий талантами український чорноземкультура останнього танцюостаннього віршаостанньої пісніостаннього фотоне знятого фільмукультура дірок у довгій, мов поле плачу, стіні слави й шани,де встромиш у дірку пальця – залишишся без рукибезжальна, як море,яке виносить на берег таємне життя наших тіл,з усіма його недосконалостями, першим пушком над губою,слідами від поцілунків коханих людей, обіймами, сміхом,жиром звичок, зморшками від дрібних буденних турбот,напругою в м’язах від буття у містах, які ми так любиликультура свідчення й пам’яті,що підводиться посеред вечерій починає правити панахидуім’я за ім’ям, ім’я за ім’ям, ім’я за ім’ям,так що й живі, бува, до «амінь» не доживають,й виделки й ножі падають з руккультура тривання у просторі,де, здавалося б, не до життякультура не йти в укриття від свободикультура дивитися в очі страху аж доти ті не осліпнутькультура часу, який проживаєш щоранку, як впершекультура стояти на крижаному вітрі любовііз впертістю дерева, що може упасти, одначе не зрадить,культура пейзажу, який ні ословити, ні перекласти,а тільки носити під серцем, наче дитя,щоб собою його народити й, імовірно, не пережити пологів(хоча лікарі попереджали про небезпеку)06.02.2025Ія Ківа