💬 Запитання для духовного самоаналізу по 2-3 розділах: • У списку були і великі родини, і служителі, і ті, чиї імена нічого не кажуть. Чи не думаю я, що мій вклад у Божу справу менш цінний, бо його не видно або не помітно? • Дехто не зміг довести походження, і мав чекати Божого підтвердження. Як мені навчитися довіряти Божому часу, навіть коли мені хочеться почати діяти вже? • Пожертви були добровільними.А моє служіння — більше про натхнення чи про обов’язок? • Навколо було багато страху, але жертвоприношення не припинилися. Яка саме моя духовна звичка страждає через страх — і чого мені бракує, щоб її відновити? • Народ почав поклоніння ще до того, як храм був збудований. Що допоможе мені навчитися славити Бога вже зараз — не чекаючи досконалих умов? • Дехто плакав, бо пам’ятав минуле. Інші — раділи новому. Як я ставлюсь до того, що Бог діє інакше, ніж раніше — відпускаю чи опираюсь? • Але Бог прийняв як радість, так і сльози. Чи вірю я, що Йому не потрібна від мене “правильна реакція” — лише щирість? • Звук плачу і радості змішався, але не заглушив славу. Можливо, моя суміш слабкості й віри — це теж форма поклоніння? • Фундамент ще не означав завершення — але це був початок. Яке “незавершене” служіння поруч зі мною потребує слів підтримки, а не критики?✍️ Що для вас було найціннішим або найнеочікуванішим у цьому розділі?