Навіщо вони б'ють по житлових будинках і інститутах? Та зрозуміло, навіщо. Вся стрічка у жалобі, і я не виключення. Боляче, коли вмирають військові. Та коли вмирають діти в тилу, до болі підмішується розгубленість, відчуття безпорадності, безсилість. Гостра ненависть, яка випалює нас ізсередини. Ця ненависть шукає виходу, і часто знаходить його – нападами не на ворога, який далеко, а на тих, хто поближче. Ось чому зараз в стрічці також стільки срачів на, здавалося б, абсолютно не варті срачів теми. “Клавдія Петрівна виступила не в тому костюмі. Зеленський міняє міністрів, от зелена мразь, а шо, ваш барига Порошенко кращий? Щоб вас гепнуло!“Росіяни б'ють туди, де буде боляче. Зламати нас військовим шляхом вони не змогли, бо у нас найкращі бійці і ми вперті. Заморозити нас чи зламати відсутністю світла теж не змогли, бо ми терплячі. Тому росіяни ламатимуть нас морально. Знесилюватимуть обстрілами дитячих закладів. Натравлюватимуть один на одного. Сіятимуть думку, що все пропало і дальше тільки гірше. Ми не можемо протиставити росіянам достойну воєнну силу в плані захисту всіх наших міст від ракет. Але ми можемо не вестися на їхню спробу нас зламати. Переживати ненависть і відчай нормально, нормально конвертувати їх у помсту. Ненормально сваритися між собою і нападати на своїх. Приношу вибачення усім, кого останніми днями міг задіти срачами на основі мови чи ще на якісь теми. Все одно я люблю вас, бо ви українці, бо ми всі свої. Ми маємо разом витримати все це, і ми витримаємо. Хай ненависть буде тільки до ворога.