Із ще одним альбомом року для себе я визначився. Це Black Classical Music Юссефа Дейса. У якомусь сенсі самогубство випускати настільки колосальний за розміром альбом, коли наші уважність і зосередженість не можуть похизуватися високим рівнем. Тому можу зрозуміти реакцію людей, які дізнаються, що Дейс - джазовий драмер, який випустив альбом на 75 хвилин. Щось на кшталт "певно ж там якісь викрутаси, віражі, багаторівневість, я на таке не підпишуся".Але Black Classical Music - штука хитрюща. За цією монструозною величчю і жанровими енциклопедичними знаннями, що прочитані із власною візією, насправді ховається проста музика. Вона слухається вільно, доступно, а замість пихатої віртуозності має здорову емоційність.Ця емоційність проявляється у сентиментальності Дейса, а саме у сильних прив'язаності до родини, а також у неймовірно широкому спектрі обраних стилів. Джаз за замовчанням, це зрозуміло. Крім нього афробіт, соул, аренбішечка, фанкодіско, кубінські мотиви й навіть quiet storm із прямими відсилками до Шаде. І усе тут живе, жваве й мелодичне. Я б навіть сказав млосне. Звук приємний й теплий. Хоч Дейс жодного разу і не вструмив соло, його гру завжди чітко чутно поміж інших інструментів. Навіть коли він вистукує мікродрібниці. Black Classical Music дає враження, що Юссеф Дейс не з тих людей, що дивилися б на слухача зверхньо. Він робить усе так, щоб залучити у свою музику якомога більше людей, але водночас і звучати відточено фірмово. Тому для цього альбому не треба мати натреноване вухо. Лише трохи усидливості - і цей лонгплей вас здивує.https://www.youtube.com/watch?v=tH36VHfgiUc