Ширший атлас PsychAD дозволив порівняти нормальне старіння з хворобами. При хворобі Альцгеймера зі зростанням тяжкості патології зменшувалася частка нейронів і збільшувалася частка імунних та судинних клітин. Крім того, Альцгеймер, деменція з тільцями Леві, судинна деменція та деякі інші нейродегенеративні стани мали частково спільні зміни активності генів, тоді як шизофренія й біполярний розлад формували інший профіль. Це не означає, що різні деменції є однією хворобою, але показує, що вони можуть сходитися на частині спільних клітинних механізмів.
Велика перевага такого атласу — можливість побачити, де саме працює генетичний ризик. Коли шматок кори аналізують як однорідну тканину, сигнал рідкісного, але важливого типу клітин може просто загубитися в середньому значенні. PsychAD показав, що один генетичний варіант може помітно впливати на активність гена в мікроглії, майже не проявлятися в нейроні або змінювати свій ефект із віком. В одному з генетичних аналізів вдалося простежити регуляцію 14 258 генів і виявити велику кількість клітинно-специфічних зв’язків, які традиційний аналіз тканини міг пропускати.
Окрема робота використала модель штучного інтелекту PASCode для аналізу приблизно 1,5 мільйона клітин від 584 донорів із проявами, пов’язаними з Альцгеймером. Вона виявила підпопуляції мікроглії, реактивних астроцитів і нейронів, пов’язані з патологією, когнітивним погіршенням і так званою когнітивною стійкістю — ситуацією, коли людина з помітними патологічними змінами мозку зберігає кращі когнітивні функції, ніж можна було б очікувати. Це поки асоціації, а не доведені захисні механізми, але вони змінюють саме запитання: поряд із «що руйнує мозок?» дедалі важливішим стає «що дозволяє йому довше чинити опір?».
У цих результатів є чіткі межі. Основна анатомічна область — дорсолатеральна префронтальна кора, тому не можна автоматично переносити всі закономірності на гіпокамп, мигдалеподібне тіло, мозочок чи весь мозок. Зразки були посмертними й походили від різних людей різного віку: дослідники реконструювали типову молекулярну хронологію, а не спостерігали за одним мозком протягом десятиліть. І нарешті, РНК показує активність генів, але не дає повної картини білків, епігенетичних змін, роботи синапсів чи поведінки людини.
Найважливіший висновок PsychAD полягає в тому, що старіння мозку — не рівномірне «зношування». Префронтальна кора спочатку інтенсивно будується й перебудовується, потім десятиліттями зберігає відносну молекулярну стабільність, а в старшому віці переходить до нового режиму, де особливо помітними стають гліальні, імунні, стресові та циркадні програми.. Вперше ми маємо настільки детальну молекулярну хронологію людського мозку, яка показує не лише коли він стає вразливішим, а й у яких клітинах і біологічних програмах варто шукати причини цієї вразливості. Саме це може виявитися важливішим за будь-яку умовну вікову межу: мозок не старіє як єдине ціле — різні типи клітин, молекулярні програми й системи підтримки змінюються у своєму темпі та за власними механізмами.