Цікаво ще те, що іноді навіть  люди з освітою знецінюють відкриття минулого лише тому, що сучасні методи вже значно точніші й ефективніші: «Але ж тепер ми лікуємо значно краще». Звісно. Так і повинна працювати наука — кожне покоління має перевершувати попереднє.
Але чи справедливо  так спрощувати роботу людей, які зробили перший крок?

Еліс Болл не мала сучасних антибіотиків, молекулярної біології, комп’ютерного моделювання чи лабораторій XXI століття. Вона працювала з тим, що було доступне її поколінню, — і змогла посунути межу можливого далі, ніж вона була до неї.
Велич відкриття  вимірюється не лише  тим, наскільки воно досконале за сучасними стандартами, а тим, наскільки далеко воно просунуло людство від тієї точки, у якій його зробили.

Є й інше незручне питання: чому вчені, чиї відкриття змінюють життя мільйонів, так рідко посідають у суспільстві місце справжньої пошани й визнання — і так рідко стають прикладом для дітей та молоді?
Ми з легкістю пам’ятаємо імена акторів, спортсменів, політиків і людей, які постійно присутні на екранах. Але значно рідше знаємо імена тих, чиї відкриття дали нам ліки, зв’язок, електроніку, безпечніші міста чи технології, якими ми користуємося щодня.

Найсучасніші технології не виникають самі собою. За ними стоять роки праці дослідників, інженерів, програмістів, лікарів, математиків — величезної кількості людей, чиї імена більшість користувачів ніколи не дізнається.

Можливо, саме такі орієнтири й здатні змінювати сучасне суспільство: робити його добрішим, освіченішим і відповідальнішим, а нові покоління — сміливішими у пошуку рішень, які справді без популізму реально покращують життя людей.

Еліс Болл було двадцять три, коли вона зробила свою головну роботу.
Світові знадобилося 111 років, щоб належним чином повернути її ім’я до її відкриття.
Наше завдання сьогодні — зробити так, щоб наступним Еліс Болл не доводилося чекати так довго.