"Немає такого слова - НЕ ХОЧУ, є слово - ТРЕБА!" не втомлювалась повторювати нам, нерозумним, класна керівниця і вчителька української мови і літератури Людмила Михайлівна.Людмила Михайлівна була самотня і нещасна людина, а тому єдине, чого вона нас навчила - від щирого серця ненавидіти свій предмет: сіпатись на словосполучення "Чорна Рада" та мати рвотний рефлекс від імен українських письменників. Бо це було - ТРЕБА, і жодного разу не ХОЧУ, і їй самій в першу чергу.Вона не знала, (тому і сама нещасна була, і нас не могла навчити), що ХОЧУ - то паливо для ТРЕБА.Коли у ТРЕБА немає свого власного ХОЧУ, яке його народило, воно (навіть найправильніше) починає живитись іншими нашими бажаннями і мріями, приправляючи їх рум'янцем з нашого обличчя, а на десерт- зжирає вогонь з очей та посмішку.ХОЧУ без ТРЕБА теж безглузде і нецікаве. Це як їсти лише солодке - швидко набридає і стає зовсім несмачно. Лежати на дивані і нічого не робити - то не щастя, ви це знаєте. То страх та уникання відповідальності.Справжнє ХОЧУ допоможе винести будь-яке ТРЕБА. А зусилля і втома можуть бути задоволенням.