Найвідоміша легенда, яку розповів мені Вʼячеслав Брюховецький, стосувалась першого муралу, який було створено у Національній Академії. Себто, каже цей добродій, було це в 1994 році, приїхали гості здалеку. На прийомі були міністр освіті тогдашній, президент Кравчук, почесний Професор християнського колежу штату КолоРадо, вся наша заможна канадська діашпора. Мовляв, штовхав пан Вʼячеслав їм години три про братські келії, американську систему освіти, Пилипа Орлика конштитуцію з якої надихались Батьки-Засновники, спудейський пил і рух наш заокеанський. Поки доказав, поки доплескали, як з тими поки з сими поручкався - на клапан славно надавило. Аж тут підійшов ще преподобний, хто ж його біса вкликав, з полської фільварки, друг українського університетства, Юдобор Янувський. Поки з ним перетерли, поки він свої 200 злотих розкочегарив на братську паперть, то я аж пасок був приспустив - пекло як на сповіді перед великоднем. Як з авдиторії вибіг - не знамо - мерехтіло в очах, темне з білим мішалось, біг по сходах як спудей на блядки. Туалетів ще не мали - усі копійки даровані на підручня йшло, студентам в науку. Вибіг у плац, а там - уткнув струмка де було. Куди добіг - не знав, але було то боже визволення, і хоч поліціянт, хоч друге пришестя не спинило б того могутнього дніпра що ринув в крепку могилянську стіну. Доволено помацував по піджакові - хрустіла ксьонзова двохсотка. Зробив діло. Пошкірився собі, брюки - хвесь - заправив, і уже думав собі йти, аж раптом - лик на мене мокрий зі стіни. Вдивився - не один, не два! Чотири лики гляділи на мене. Жорж Вашингтон, Томас Жеферсон, Бенджамін Франклін і Олександр Гамільтон дивились на мене зі стіни і ледь підморгували на зорі. Так ось гора рашмор веселкою засяяла на свободному Подолі, як предтеча. І - був створений перший могилянський мурал. Правда його вже зовсім ледь видно, підем якось - покажу де.