Тридцять тисяч євро і до вас не прийдуть з обшуками.

Кримінальну справу закриють.

Про вас забудуть "як про страшний сон".

Таку пропозицію рівно рік тому отримали четверо людей.

Ірина Лимаренко, Антоніна Корнієнко, Анатолій Юрченко і я.

Ми зібралися й вирішили, що це занадто навіть для гришкокуценківборсуків.

І будуть заяви до правоохоронних органів.

А почалося все з візиту до Іри. Прийшов знайомий їй чоловік . Такий собі "голуб миру".

Повідомив , що на нас заведена кримінальна справа, є судова ухвала, готуються обшуки. Розслідуватимуть нашу волонтерську діяльність. Буде нам непереливки.

Подробиць він нібито не знав. Зате вихід знав чудово.

Мовляв , є друзі, є знайомі, є певні люди. Вони можуть усе владнати.

Бо ми ж хороші волонтери, чудові люди... Навіщо нам неприємності?

Тридцять тисяч євро з усіх чотирьох.

"Голуб" прилетів з усім необхідним. Погрозою, порятунком і прейскурантом.

Після наших заяв ми почали співпрацювати з правоохоронцями.

Посередник, саме цей " голуб" , повідомив, що є людина, з якою можна зустрітися щодо передачі грошей.

Правоохоронці порадили піти на зустріч.

З нашої четвірки там хотіли бачити Антоніну Корнієнко.

Парк "Перемога". На Тоні апаратура для запису, якою її забезпечили правоохоронці.

Приходить на зустріч впевнений у собі чолов'яга.

Їй показують документ, представлений як судова ухвала про обшуки. Показують якісь матеріали справи. Подивитися можна. У руки взяти - ні.

Для страху мало б вистачити. Для перевірки, то вже забагато.

-Ми подумаємо. Відповідає Тоня.

Розмова записана. Далі слідчі дії, рекомендації правоохоронців, наша співпраця з ними.

І тут починається частина історії, якої ми не очікували.

Нас по черзі викликають на допити до...аж Святошинського управління поліції.

😮 Чому саме туди не зовсім розуміємо.

Сідаю відповідати на запитання.

Чи знайома я з Антоніною Корнієнко? З Іриною Лимаренко? Які в мене стосунки з Анатолієм Юрченком? Звідки надходить гуманітарна допомога? Як ми її розподіляємо? Як передаємо автомобілі військовим?

Докладно розпитують про нашу волонтерську діяльність... З якимось підтекстом..

Ну, це вже занадто, хлопче...

Нарешті запитую сама.

- На підставі чиєї заяви нас допитують? Що стало приводом?

Слідчий показує на ящик із матеріалами. Пояснює, що є історія з якоюсь громадською організацією, яка передала одній військовій частині понад сто автомобілів. А нас, за його словами, "прикріпили до справи", щоб зрозуміти, як ми там фігуруємо.

Прикріпили.

Ми заявили про вимагання тридцяти тисяч євро. Тепер сидимо й пояснюємо, як допомагаємо війську.

Що це за справа? Який ми маємо до неї стосунок? Як вона пов’язана з документами, які показували Тоні в парку?

Зрозумілих відповідей тоді ми не отримали.

Чому ми від самого початку сприйняли цю історію як спробу змусити нас замовкнути?

Бо до появи "голуба миру" вже були роки тиску.

Ми пишемо про корупцію в місцевій владі. Спочатку думали, що документи, публікації, запитання громади змусять її працювати законно.

Не змусили. Нас не почули.

Почалася велика війна. Але вона лише розв’язала їм руки.

Історії із землею, майном і бюджетом ставали дедалі нахабнішими.

Громада втрачала можливості, а ми отримували чергові причини ставити запитання.

Відповіді були своєрідні.

Погрози. Заяви до поліції. Візити, повідомлення, передані нам "вітання". Про нас створювали мультики, намагалися дискредитувати ...

... Ми не мовчали.

На сесіях депутати називали нас ганьбою громади. Влаштовували шоу, залучали військових. Розповідали, що ми негідники, заважаємо їм працювати, що ми псевдоволонтери і розколюємо таку дружню громаду.

На боротьбу з нами у них ресурсів вистачало.

(продовження в коментарях)

Олена Слизюк