Як же багато всього ми пройшли за ці жахливі роки. Ми пройшли період, коли нас розбудили вибухами, нищили місто ракетами, забрали у нас питну воду і тепло. Знищили наше життя, а ще назавжди змінили наше майбутнє. Вони хочуть забрати у нас нашу ідентичність, територію, свободу. Вони хочуть, щоб ми зникли.Але попри весь цей жах, що ми пройшли, ми залишалися тут.Ми волонтерили, допомагали, найсміливіші з нас пішли воювати. Ми діставали з попелу наше знищене життя і повертали у нього душу.Ми навчилися жити під час війни. І, на щастя, більшість із нас не втратили людину в собі.Так, ми втомлювалися, нас наповнювали сумніви, страх, біль. Але ми все ще тут.І от перед нами ще один кризовий момент, коли ми бачимо обличчя справжнього світу. Обличчя тиранії, жорстокості, жадібності та несправедливості. Але якимось чином ми й це витримаємо. Йо*ані діди колись точно здохнуть.Нам треба знайти в собі той внутрішній ядерний реактор, що вивільнить енергію, яка чекає свого часу. Бо здається, що час настав.Світ бачив, як ми боролися, відстоюючи своє. Але світу не вистачало сміливості змінитися.Нам давали три дні, а ми тримаємося вже три роки.Це заслуга Збройних Сил та кожного, хто вірить в Україну. Вірить, коли важко. Вірить, коли це здається безглуздим та марним. Кожного, хто просто хоче жити, але не готовий жити з куркою у паспорті.Неодноразово чув, що мої дописи були сильною підтримкою в складні часи. Дуже сподіваюся, що і сьогодні зможу трохи вас підтримати.Пам’ятайте, що ми не самі. Поруч — наші близькі та рідні. Для когось ми — найміцніший щит і найточніше ППО.Допомагайте тим, кого любите, відправляйте донати тим, кому вірите.