Всім привіт. Треба поговорити.

Думаю, багато хто з вас останнім часом помічав, що я був трохи не таким, як завжди. Менше емоцій, менше контенту, десь пропадав зі стрімів, десь просто не було настрою.
2 вересня я дізнався новину, яку досі до кінця не можу прийняти.
Мені зателефонувала дівчина мого найкращого друга Назара і сказала, що за офіційною інформацією його більше немає.
Ми з Назаром дружимо понад 15 років. Це не просто знайомий чи людина, з якою іноді спілкуєшся. Це один із найближчих людей у моєму житті. Людина, з якою пройдено величезну частину життя, купа моментів, історій, проблем, радості - всього.
Не хочу сильно вдаватися в подробиці його служби. Скажу лише, що Назар був військовим, служив у спецпідрозділі «Омега» та не повернувся із завдання.
За офіційною версією його поховали.
Але є речі, через які я просто не можу поставити в цій історії крапку.
Похорон був із закритою труною. Наскільки мені відомо, ідентифікація проводилась за ДНК, і особисто в мене залишається дуже багато запитань до того, що сталося і як усе було встановлено.
Можливо, хтось скаже, що я просто не хочу приймати реальність. Можливо.
Але зараз у нас із його дівчиною залишається одна надія - що Назар живий. Що, можливо, він перебуває в полоні, про який поки немає інформації.
Ми не можемо цього довести. Я не можу сказати, що саме так і є. Але всередині мене є відчуття, яке просто не дозволяє повірити, що це кінець.
Я знаю, що цей пост, можливо, прочитають його близькі. І я не хочу нікого образити чи когось у чомусь звинувачувати. Мені просто неймовірно важко зрозуміти й прийняти, чому не було зроблено все можливе, щоб остаточно переконатися в результатах ідентифікації. Особисто мені дуже хотілося б мати відповідь, у якій не залишилося б жодного сумніву.
Я дуже хочу вірити, що ми з його дівчиною не помиляємося.
У мене небагато людей, яких я можу назвати справді найкращими друзями. Фактично їх двоє - Саша і Назар.
І я досі хочу говорити про це саме так: у мене два найкращих друга.
Перші дні після цієї новини були дуже важкими. Я практично не міг нормально зібратися з думками. Навіть зараз, коли стало трохи легше, думки про нього постійно повертаються.
Найстрашніше - це невідомість.
Коли тобі кажуть, що людини більше немає, але всередині ти не можеш у це повірити. Коли головою ти вже все розумієш, але серце вперто відмовляється приймати цю реальність.

Я до останнього буду сподіватися, що одного дня ми отримаємо зовсім іншу новину. Що Назар живий. Що він повернеться. І що цей пост колись можна буде перечитати вже зовсім з іншими емоціями.
Тому хочу попросити вибачення у вас за те, що останнім часом контенту було менше або я був не таким активним, як зазвичай. Багато хто запитував на стрімах, що зі мною сталося, чому немає настрою.
Ось причина.
Мені просто був потрібен час, щоб хоча б трохи прийти в себе і зібрати думки, щоб узагалі мати сили про це написати.
Зараз потроху намагаюся повертатися до звичного життя, стрімів і контенту.
І є ще одна хороша подія, на яку я дуже чекаю — скоро до мене переїде моя дівчина. Я неймовірно сильно її чекаю. Думаю, для мене це зараз буде дуже важливо. Та й для вас теж буде невеликий бонус - будемо потроху робити контент уже разом ❤️
Дякую всім, хто залишається поруч.
Я реально дуже ціную кожного, хто дивиться стріми, пише повідомлення, підтримує мене і просто проводить зі мною свій час.
Люблю вас ❤️