Fuente
ПЕТРУШЕВСЬКИЙ | Вчора вчергове виникла дискусія, а чого американська діаспора українці...
15 800 Vistas/Alcance
2026-10-16 14:13
Mensaje №8225
Вчора вчергове виникла дискусія, а чого американська діаспора українців не протестує проти рішень Трампа.
Так ось друзі, так не робе.
Для того, щоб українці за кордоном були адвокатами і лобістами України паспорта, віршу Сосюри та тесту на май херітейдж недостатньо.
Потрібні системні та постійні політики держави, спрямовані на закордонні спільноти.
Політики ідентичності і політики звʼязку. Перші надають розуміння чому українцем за кордоном бути важливо, другі - чому українцем за кордоном бути вигідно.
Україна як держава роками не вибудовувала цих політик, де-факто почала тільки зараз і скоріше не проактивними, а реактивними темпами.
Втім є досвід інших країн, які вибудовували такі політики внаслідок великих трудових або воєнних міграцій.
І перша важлива річ - це визнання українців за кордоном як частини українського народу, а громадян України за кордоном як частини української політичної нації.
Статус визнання та включення в ширшу спільноту вкрай важливий. Ми нічого особливо не зробили для цього визнання дієвого.
Ми не переосмислили себе як глобальну екстериторіальну націю, а нація, в якої близько 6 млн лише громадян за межами країни (а за деякими підрахунками близько 9 млн) навряд чи може і далі існувати виключно як нація на землі і в кордонах. І дозволяти собі політику виключно на землі і в кордонах.
Люди, які виїхали масово у війну, або не так масово до війни, все ще прагнуть визнання і статусу, окремих політик,
розуміння, яким може бути їхній шлях громадянина України, якщо вони не повернуться в країну, але будуть тривало зберігати громадянство України і передавати своїм дітям.
Які їхні права? Які їхні обовʼязки? Чому бути українцем для них має бути важливим і вигідним планом усе подальше життя?
Це все питання політик.
Окремо є питання комунікації, з людьми за кордоном, треба системно комунікувати, синхронізувати наші порядки денного, давати їм розуміння того, чим вони можуть бути корисні. Заохочувати до створення громадянських мереж, допомагати їм у фандрейзінгу, допомагати з оновленням сенсів бути українцем і конкретних цілей взаємодії всередині своїх спільнот за кордоном.
Прикладів як це робити багато.
Але все починається з визнання і стійких взаємовигідних звʼязків з повагою, які підтримують і держава, і суспільство.
Більш того, дуже корисно коли українці в країні та держава виступають суб єктами допомоги тим українцям, які успішно інтегруються і приймаючі суспільства, вирішують залишитися там, але бути українцями. Кожн їхній успіх - це наш успіх.
Хочу нагадати, що Польща вступила в НАТО раніше, ніж в ЄС, і не тому, що поляки всередині країни були аж такі прогресивні, а тому що поляки в Америці побудували неймовірну публічну кампанію прийняття Польщі в НАТО.
Бо звʼязки були теплі і сенсові.
(c) Olga Dukhnich
Так ось друзі, так не робе.
Для того, щоб українці за кордоном були адвокатами і лобістами України паспорта, віршу Сосюри та тесту на май херітейдж недостатньо.
Потрібні системні та постійні політики держави, спрямовані на закордонні спільноти.
Політики ідентичності і політики звʼязку. Перші надають розуміння чому українцем за кордоном бути важливо, другі - чому українцем за кордоном бути вигідно.
Україна як держава роками не вибудовувала цих політик, де-факто почала тільки зараз і скоріше не проактивними, а реактивними темпами.
Втім є досвід інших країн, які вибудовували такі політики внаслідок великих трудових або воєнних міграцій.
І перша важлива річ - це визнання українців за кордоном як частини українського народу, а громадян України за кордоном як частини української політичної нації.
Статус визнання та включення в ширшу спільноту вкрай важливий. Ми нічого особливо не зробили для цього визнання дієвого.
Ми не переосмислили себе як глобальну екстериторіальну націю, а нація, в якої близько 6 млн лише громадян за межами країни (а за деякими підрахунками близько 9 млн) навряд чи може і далі існувати виключно як нація на землі і в кордонах. І дозволяти собі політику виключно на землі і в кордонах.
Люди, які виїхали масово у війну, або не так масово до війни, все ще прагнуть визнання і статусу, окремих політик,
розуміння, яким може бути їхній шлях громадянина України, якщо вони не повернуться в країну, але будуть тривало зберігати громадянство України і передавати своїм дітям.
Які їхні права? Які їхні обовʼязки? Чому бути українцем для них має бути важливим і вигідним планом усе подальше життя?
Це все питання політик.
Окремо є питання комунікації, з людьми за кордоном, треба системно комунікувати, синхронізувати наші порядки денного, давати їм розуміння того, чим вони можуть бути корисні. Заохочувати до створення громадянських мереж, допомагати їм у фандрейзінгу, допомагати з оновленням сенсів бути українцем і конкретних цілей взаємодії всередині своїх спільнот за кордоном.
Прикладів як це робити багато.
Але все починається з визнання і стійких взаємовигідних звʼязків з повагою, які підтримують і держава, і суспільство.
Більш того, дуже корисно коли українці в країні та держава виступають суб єктами допомоги тим українцям, які успішно інтегруються і приймаючі суспільства, вирішують залишитися там, але бути українцями. Кожн їхній успіх - це наш успіх.
Хочу нагадати, що Польща вступила в НАТО раніше, ніж в ЄС, і не тому, що поляки всередині країни були аж такі прогресивні, а тому що поляки в Америці побудували неймовірну публічну кампанію прийняття Польщі в НАТО.
Бо звʼязки були теплі і сенсові.
(c) Olga Dukhnich