рефлексії на медійну діяльність деяких відставних 29 квітня 1918 року. Київ. Зал цирку Крутікова забитий вщеть – понад шість тисяч делегатів із дев’яти губерній, здебільшого заможні хлібороби, власники маєтків, офіцери. Повітря просякнуте напругою. Коли зі сцени лунають перші слова про "відновлення порядку", зал вибухає оплесками. І раптом хтось вигукує: "Нам потрібен гетьман!". Спершу поодинокі голоси, потім натовп підхоплює: "Гетьмана! Гетьмана!". Їхні погляди зупиняються на Павлові Скоропадському – генералі, нащадку старовинного козацького роду. Починають вигукувати його ім’я, хвиля емоцій накриває приміщення. Все, рішення ухвалено не законами чи дебатами, а силою моменту, вибухом ентузіазму.Того ж дня під урочистий молебень у Софійському соборі архієпископ Никодим помазав Скоропадського на гетьманство. Його "Грамота до всього українського народу" починалася з жорсткого вироку попередній владі: "Бешкети і анархія продовжуються на Україні... Встає грізна мара голоду". Він обіцяв порядок, силу, відновлення державності.Минуло сто років, але чи змінилося щось? (продовження у твітері)@PETRARCHY