Мій мозок спантеличений цим читанням.

Майже цілодобовий шалений мозковий темп «балістика Київ», «звільнили ще три населених пункти», «ще 2 на столицю», «вражено ще два НПЗ в росії», «партнери не попередили про вихід», «старлінк не працює», «на місці каховської гес тепер ліс і кабани» переключився на:

«Отже, я - як заведено в усіх добрих лицарів у всіх добрих історіях - їхав собі трохи осторонь і розмірковував про себе. Я їхав травʼянистою галявиною посеред тиші, що могла би здатися зачарованою.
Деінде в парку вступала у свої права Весна - ми потривожили родину кроликів посеред молодого листя папороті, що пробивалося сильними скрученими гілочками, схожими на тонких новонароджених змійок, чи то пернатих, чи то лущастих - Діловито походжали зграї самовдоволених чорних круків, дзьобали коріння своїми чорно-синіми трикутними дзьобами. Злітали жайворонки, павуки снували свої блискучі геометричні Пастки, металися метелики, то сповільнювалися, то пришвидшувалися блакитні стрілочки бабок. У потоках повітря дивовижно легко линув боривітер, припавши поглядом до ясної землі».

Це навіть не перша швидкість, це нейтралка