Сьогодні, 29 січня Україна вшановує памʼять Героїв битви під Крутами

«Ще до хутора далеко. Натомився... шкода ніг... Сніп під голову поклав я І у чистім полі ліг. Срібним лебедем у хмарах Місяць весело купавсь, Пір'я струшував із себе, Може, сонцю усміхавсь. Не згадаю, що до мене Вітер тихо шепотів: Мозок стомлений не вловить Тихокрилих навіть слів. Я заснув і спав, як камінь. Коли чую — хтось прибіг І схопив мене за руку. Я отямитись не міг. Срібним лебедем у хмарах Місяць груди обмивав... Біля мене з довгим крісом Хлопчик змучений стояв... «Що з тобою, де упав ти?! Зранив голову свою?» Сумно й гордо відповів він: «Так, я впав... але в бою... Ти не чув хіба сьогодні, Як гриміли тут громи? Бились з ворогом ми славно І вмирали славно ми... Я лежав і бачив очі Карі, сині, голубі. Як квітки цвітуть, сміються, Ні сльозиночки тобі. Оточив нас дужчий ворог,Покосив усі квітки. Обіцяли нам підмогу —Не наспіли козаки... Обіцяли нам набої... Ах, коли б вони були,Ми напевне їх розбили б,Бо ми бились, як орли... Десь захована там зброя,Десь закопана в землі. Ми тепер ідем шукати —І ми знайдемо її. Ну, а ти, як прийдеш в місто,Моїй матері скажи:«Син твій впав в бою, як лицар,Горда будь, а не тужи». А тепер прощай! Я військоЗа собою поведу. Я — отаман... Я вестиму! Зброю перший я знайду». Мов крило, простяг він руку,Блиснув шаблею в руці... Крикнув голосно і дзвінко:«По набої, молодці!»Наче скошені косоюВ полі чистому квітки,Як один, почувши голос,Повставали вояки... І пішли шукати зброї... Спів поволі затихав... Срібним лебедем у хмарахМісяць груди обмивав.» — Олександр Олесь.
🫡 https://t.me/operativnoZSU/