«Ми лікували Вавилон, але він невиліковний. Залишіть його, і давайте вирушимо кожен у свій край, адже над ним звершується виголошений Небом вирок і сягає аж до хмар.» Єремії 51:9

Прочитали слова Єремії? Тепер прочитайте обі статті, або хоч б цитату другої:
Загарбницькі війни росії за триста років. Частина І

Загарбницькі війни росії за триста років. Частина ІІ

«У російському законі «О ветеранах» війна з Україною позначена як сорокова, «ювілейна», після 1945 р. Серед інших: Сирія, Південна Осетія та Абхазія, Чечня, Таджикистан, Лаос, Бангладеш, Камбоджа, Афганістан, Ефіопія, Ангола, В'єтнам, Ємен, Єгипет, Алжир, Корея, Китай та інші країни. Російські агресори несли свій «мир» у деякі держави по декілька разів.

І це лише офіційно визнані війни. Після 1945 р. кремль у середньому одночасно вів дві‒три війни. Стільки ж було приблизно невизнаних війн. Приміром, конфлікт у Нагірному Карабасі не визнається кремлем. Але про більшість їхніх таємних війн дізнаємося нескоро, бо архіви в росії закриті, а гриф «цілком таємно» пролонгується щодо справ радянського та більш давніх періодів історії. Чому? Бо там суцільні сторінки кримінального кодексу.

Окрім асиміляторської політики поневолених народів, терору, геноциду як методів державного управління, на сучасному етапі додалися виправдання про захист російськомовного населення, маячня про «звільнення братських народів» від якихось міфічних «нацистів». Нав’язуючи свою збочену «братську любов» бомбами, ракетами і терором населення, росія поводилася і поводиться як типовий аб’юзер, який боїться відпустити свою жертву. І водночас намагається перекласти на неї відповідальність за напад і скоєні злочини.

Сьогоднішня війна росії проти Україні – продовження її багатовікової політики з усіма наслідками. Та окрім створення образу чергового зовнішнього ворога, є й інші ґрунтовні причини. Т. зв. «русский мир» здавна тримався на фейковій історії та всіляких маніпуляціях.»

Ні, росія не третій Рим, як би цього не хотіла їхня демонічна релігія русского міра. Вона — черговий вавилон, сповнений богоборства, людиноневисництва і кровожерливості. І цей черговий вавилон також невиліковний. Єдине, чого може просити у Госопода побожна людина, де б вона не мешкала — щоб поскоріше прийшло падіння невиліковно хворої імперії. Заради майбутнього і до наступного Вавилону, бо богоборчість політична буде існувати до кінця світу. І коли в кінці часу тогочасний Вавилон зуміє обʼєднати увесь світ проти Бога, тобі прийде фінальна і навічна поразка. Бо Ісус — переможець. А тому завжди буде так:

«Отже, впаде Вавилон, – буде підкорена гордість всієї землі! Вавилон стане страхіттям між народами.» Єремії 51:41