Пасторський щоденник | Чорнобиль застав мене підлітком, який жив у відносно далекій і безпечн...

Чорнобиль застав мене підлітком, який жив у відносно далекій і безпечній Західній Україні, ближче до польського кордону. Та попри відстань, я пам’ятаю той час як надзвичайно тривожний. Невідомість лише підсилювала це відчуття — Чорнобильська тема надовго стала головною темою розмов.Згодом, коли перший шок минув, у церковних і не лише колах почали лунати розмови про апокаліпсис: у книзі Об’явлення намагалися віднайти натяки на Горбачова, «зорю Полин» та інше. Поширювалися різні — як навмисні, так і несвідомі — есхатологічні інтерпретації й припущення.Пізніше подібні настрої поверталися знову і знову: під час наших революцій, після нападу Росії та анексії Криму, а згодом — і повномасштабного вторгнення.Чому ж щоразу, коли стаються техногенні, природні чи воєнні катаклізми, християни схильні говорити про кінець світу? Ймовірно, по-перше, тому, що в Євангелії від Матвія, у Своїй останній промові, Ісус згадує війни та надзвичайні явища як ознаки останніх часів. Але, по-друге, нерідко за цим стоїть духовна незрілість, брак глибшого біблійного осмислення, і, здається, навіть певна лінь. Адже Писання ясно навчає, що ніхто не знає ні дня, ні години. Отже, бути готовими слід завжди, а не лише тоді, коли довкола стає страшніше.Маю переконання, що постійні спроби в кожній трагедії відчитати «ознаки кінця» можуть розхолоджувати віруючих, відводити фокус від справжнього очікування і вірного служіння Царству Божому — а відтак і від суті Божого Слова. Нерідко можна помітити, що надмірне захоплення розмовами про близький кінець світу не супроводжується такою ж ревністю в благовісті та служінні. Водночас у вченні Ісуса бачимо інший акцент. У притчі про таланти раби, які отримали п’ять і два таланти, негайно пішли і пустили їх у діло. Біблійно вмотивоване очікування кінця не паралізує, а навпаки — спонукає до вірності, відповідальності й активної духовної праці: благовістя, учнівства, зростання церкви.Озираючись назад на трагедію Чорнобиля, варто пам’ятати: багато катастроф є наслідком людських рішень і помилок. Так само, як і війни. Це нагадування про глибоку ураженість людства гріхом. Водночас Писання показує і ширшу реальність — усе творіння стогне, очікуючи відновлення. Тому такі трагедії свідчать як про провину людини, але й про спільну потребу у Спасителеві та Його милості.І сьогодні, у сорокову річницю Чорнобильської трагедії, спричиненої радянським режимом, помолімося до Господа. Просімо для нашого багатостраждального народу мудрості, прагнення шукати Бога і здатності робити висновки з історії. Помолімося за тих, хто постраждав від опромінення, переселення, хвороб. За тих, хто й досі відчуває наслідки тих подій у своєму здоров’ї. Помолімося і за родини загиблих. Згадаймо цю біду — і благаймо Божої милості для нашого народу.