Роздуми Блаженного Августина (354–430 від Р.Х.) про Триєдиного Бога, про природу речей видимих і духовних, про віру, людину і її покликання — це щось… щось дуже варте уваги. «Усі ми разом і кожен із нас окремо є Його храм, бо Він удостоїв нас честі Самому перебувати і в єдності всіх, і в кожному зокрема, не розчиняючись у масі і не применшуючись у одиницях. Наше серце — Його вівтар, коли воно підноситься до Нього. Його умилостивлюємо Його Єдинородним Священником; Йому приносимо кровні жертви, коли боремося за Його істину до смерті; Йому запалюємо найприємніший фіміам, коли перед Його очима палаємо побожною і святою любов’ю; Йому присвячуємо і повертаємо Його дари в собі: наші спогади; Його доброчини освячуємо святами і встановленими днями, щоб у сувій часів не проникло невдячне забуття; Йому приносимо жертву смирення і хвали на вівтар серця вогнем палаючої любові. Очищаємося від усякої скверни гріхів і злих пожадань і освячуємося Його ім’ям, щоб бачити Його, наскільки це можливо, і з’єднатися з Ним. Бо Він — джерело нашого блаженства; Він — межа всіх бажань.» Про місто Боже. Книга Х. Розділ ІІІ.На ілюстрації найдавніший портрет Августина, VІ ст.