Коли брав до руки книгу «Лесбійка і люблячий Бог», яка вийшла у видавництві Кана, то думав, цікаво, наскільки широкому колу ця тема буде корисною. Точно скажу, що це відмінне свідоцтво про великого Бога, про боротьбу з гріхом і спокусами, про Його неймовірну милість. Тому ця книжка буде корисна кожному, хто бореться з різними сексуальними спокусами і гріхами. А ще вона обов’язкова для прочитання служителям і пасторам, які мають трохи більше розуміти про природу спокуси і гріха одностаттевих стосунків та шляхів зцілення через Євангеліє і Божу любов.📖«Перемагай хіть Євангелієм, Джекі». «Євангелієм? Це як?» — перепитала я, сумніваючись, що в її пораді є практичний сенс. Я очікувала почути від Санторії якусь особливу молитву для протидії гріха похоті, але аж ніяк не заклик просто згадувати Боже Слово.«Ісус Своєю смертю й воскресінням дав тобі владу перемагати гріх.У буквальному сенсі. Тепер ти не зобов’язана підкорятися гріху. Щоразу, коли відчуваєш спокусу згрішити, просто згадай, що Ісус уже переміг гріх. Ти не рабиня. Ти вільна. Тобі треба просто вірити в це й жити згідно із цим».Спантеличена й заінтригована (як завжди), я подивилася на неї та запитала: «Тобто, хочеш сказати, що для боротьби з гріхом мені потрібне тільки Євангеліє?». Стримуючи сміх від щирості мого здивування, Санторія без крихти сумніву відповіла: «Так, Джекі. Саме так. Євангеліє не тільки спасло, а й щоденно підтримує тебе».«Дехто хоче, щоб ми повірили, ніби від Євангелія Ісуса Христа із часом можна відійти й ніби до нього можна ставитися як до дитячого харчування, високого стільчика для малюків чи вміння зав’язувати шнурки. Зазвичай, опанувавши всі ці основи, ви йдете далі до чогось важливішого й глибшого. Утім, ось вона реальність: припинивши покладатися на Євангеліє, ми припиняємо покладатися на самого Ісуса Христа. «Тож прийнявши Христа Ісуса як Господа, живіть у Ньому. Вкорініться в Ньому,збудуйтеся на Ньому, зміцнюйтеся у вірі, якій вас навчили, завжди будьте вдячними Богові» (Кол. 2:6–7).«І ЗНОВУ МЕНІ ДОВЕЛОСЯ ПОЗИЧАТИ ОДЯГ, але тепер — жіночий. Не можу пригадати, джинси чи брюки, теніску чи блузку на ґудзиках, але точнопам’ятаю, що почувалася неймовірно ніяково в новому одязі. Я зайшла до церковної будівлі, не знаючи, чого очікувати... Християни,яких я зустрічала раніше, завжди дивилися на мене, мов на якогось привида. Я ніколине вважала себе екзотичним, недоторканим створінням, але саме таке відчуття виникало щоразу, коли опинялася в компанії «християн». Вони чи повністю ігнорували мою присутність, чи уникали зорового контакту в розмові, а отже, і потреби витрачати на мене час. Траплялися й такі, хто пильно розглядав без жодного слова, мов дитина, яка вперше побачила цікаву комаху…»