Пасторський щоденник | НАГАЛЬНА ПОТРЕБА У МИРОТВОРЦЯХНі, я поки не про військових з дружніх д...

НАГАЛЬНА ПОТРЕБА У МИРОТВОРЦЯХНі, я поки не про військових з дружніх держав (хоч це було б добре), а насамперед про євангельських віруючих і церкви. «Тому дбаймо про мир і про те, що служить для збудування одне одного.»Римлянам 14:19Декількома реченнями раніше апостол написав що мир — це стан і властивість Божого Царства (14,17). Тобто відроджений через віру в Ісуса — це людина, яка прийшла до миру. Це видно з того, що стиль і логіка дій і бесід, поведінки й слів сповненні пошуку добра і збудування для ближнього. Носій миру не провокує і не бере участі у сварках; не накидується зі звинуваченнями і образами. Побожний християнин, який прийшов до Божого Царства є носієм такого миру у родині, церкві і суспільстві. Від нього віє миром. Носій миру навіть у найнеприємніших справах і бесідах шукає добра ближньому. Ні, ця миролюбність не безхребетна: злочин вона називає злочином а гріх - гріхом; проти неправди втручається і готова до конфронтування задля правдивого Христового миру. Сьогодні українське суспільство війною, розвʼязаною росіянами болюче поранене, з відкритим нервом. Тому миротворча праця церкви важлива вже тут і зараз. Головний нерв багаторівневий: суспільство подратоване на рівні тих, хто тут в Україні і тих, хто виїхав; на тих, хто волонтерить і тих, хто чекає поки все стане як до війни; хто україномовний був чи став і тими, хто вперто тримається своєї російськомовності; хто воює і тих, хто ховається від мобілізації; хто заробляє тяжкою працею і хто у владних коридорах кражею чи хабарем. Миротворча праця — це насамперед посвята благовістю Ісуса, бо без Нього немає отого правдивого, ні ким і нічим не змушеного миру серця. Але біблійна миротворчість — це також активне, мудре посередництво у міжлюдських стосунках у родині, церкві, суспільстві.Українське «дбаймо про мир» невідповідно мʼяке — грецьке слово інтенсивне: воно напружує щоб домагатись миру, гнатись і переслідувати (без ворожого задуму) його досягнення. Це також про наполеглевий пошук миру, найактивнішу працю на його здобуття. Тож найрішучіше переконаний що пастори і богословські вчителі мають вчитися біблійному миротворенню і конфліктології, щоб вчити і практикувати всією церквою. Найближчим часом, а краще вже нам варто вчитись і вчити правильно повертатися з закордону і правильно приймати тих хто повернетсья; правильно повертатись з війти і правильно приймати військових і ветеранів, допомагаючи інтегрувати їх у суспільне життя. Допомагати російськомовним вчити українську, а україномовних бути терпеливішим до помилок тих, хто вчиться. Допомагати примиренню і перезавантаженню родин, які знов зійдуться після тривалого життя окремо. МИ ПОКЛИКАНІ МИРОТВОРИТИ ЗАРАДИ ЗБУДУВАННЯ. Таке служіння примирення йде на добро і на збудування родин і церков, сім і міст. «Дбайте про мир» — це не побажання, а наказ втікати від байдужості. Бо це аморально, спостерігаючи наростаюче протистояння, встати в бік і вибрати невтручання. Це не про Христову Церкву.