Твій Бог постійно провадитиме тебе, і навіть під час посухи насичуватиме тебе, — зміцнить твої кості, і ти будеш, як зрошений водою сад, і як джерело, в якому не висихає вода." Ісаї 58,11Вже тиждень як повертаюсь до цього благословення з Ісаї. Воно мене надихає. Надихає обітницею Господньої близькості, яка відживлює і утримує. Разом з Великоднем ця близькість Отця в Ісусі ще очевидніша. Підтримує і обнадіює у нападах безсилля і виснаження російськими обстрілами й убивствами чоловіків, жінок, дітей. Мислимими і немислимими катуваннями полонених. Рівномірним й послідовним руйнуванням більших і менших міст на Сході і Півдні України. Виключною невідомістю майбутньої долі моєї земної Батьківщини. «Посуха» - це коли все ускладнюється ще й тим, що всі багатообіцяючі хмаринки виявляються порожніми. І я не маю на що чи на кого надіятись. Тоді, нагадує Ісая, єдиний Хто зможе підтримати і зміцнити - це Батько Творець, який любить Свою дитину. Господнє благословення, записане пророком вказує, що відновлення не тимчасова, а докорінне і довготривале. Більше того: благословенний і відновленний Богом стає благословенням і відновленням усім, хто навколо. Дякую Батьку за таку неймовірну працю Твого Духа і Слова у мені... Дякую за Твою силу і любов. Ти йдеш поряд з Твоїми дітьми, через щоб вони не проходили. А часом і несеш нас, зранених і зневірених, розчарованих і виснажених. Бо Ти любиш нас, Ти не покидаєш нас, Ти там, де ми, Твої діти.