Партія імені Сороса

Немає хороших антигрантових позицій, але серед них є дві найбільш жалюгідні.Перша — це щось про неефективність використання грошей американських платників податків. З урахуванням того, що абсолютна більшість грантових грошей йде на забезпечення публічних послуг, скорочення грантів чи їх тимчасова призупинка означатиме, що спроможність української держави вчасно ремонтувати інфраструктуру, надавати медичні послуги, урядувати та планувати буде скорочуватися. Це, мʼяко кажучи, не означає збільшення наших можливостей і не наближує нас до перемоги. Чому під час війни внутрішньоамериканська раціоналізація чергового дебільного рішення республіканської адміністрації має когось цікавити в Україні і бути аргументом на користь хоч чогось — мені не дуже ясно.Друга жалюгідна позиція — це ультрапатріотизм: буття в шоці від того, що гранти проникають у таку велику кількість сфер життя Миколи Звичайного.Одна з концепцій, які важко даються українським громадянам, — це те, що всі хороші і погані речі коштують грошей (особливо важко ця концепція дається віруючим у вільний ринок). Водопостачання коштує грошей. Розподілена генерація коштує грошей. Видання книг коштує грошей. Новини та медіа коштують грошей. Формування нормальних управлінських рішень та публічна служба коштують грошей. Більшість цих речей може сформуватися або внаслідок платоспроможного попиту на такі речі, або через державну інтервенцію (або держава створить попит, або вона профінансує щось із цього). Гібридний варіант теж можливий.Україна — це дуже бідна країна, у неї не було за час незалежності достатньо довгого і сталого періоду економічного зростання. Проте наша держава — не бантустан, це високорозвинена країна. У нас є інфраструктура, культурний спадок, освіта, медичні послуги тощо. Більше того, у нас, як у суспільства, є очікування, що все це у нас є і, як-не-як, має функціонувати. Через бідність ми не можемо сформувати платоспроможний попит на всі ці речі (це з нами надовго, навіть після війни). Ця ж бідність та культурні особливості не дозволяють нам сформувати публічний сектор, який міг би всім цим нас забезпечити.Гранти виступають чудовим інструментом для нас бодай якось підтримувати високорозвиненість. Фактично, замість нашого публічного сектору ми використовуємо чужий. Для українізації цього процесу треба або відмовлятися від публічних послуг, або радикально збільшувати обсяг податкового навантаження. На жаль, з цим важким вибором дитинства антигрантові патріоти свою аудиторію не ознайомлюють.