Дубай, нарешті. Мій останній вояж, вже у розпал ковіду. Пах Дубай розкішно: лоском мармурових галерей величезних торговельних центрів, ідеальними напрасованими готельними номерами, кавою, розпеченим подихом пустелі і дорогими парфумами. Правда, лишив по собі відчуття театральної постанови: досі думаю про те, що, щонайменше, половина фантастичних скляних хмарочосів - це пусті фасади. Просто для вау-ефекту - але це їм точно вдалося. Доволі дивно, що я, як турист активний, який обожнює по ~надцять годин гуляти пішки європейськими містами, зараз - спрагла за подорожами - хочу саме в Дубай. Не в кохані вулиці Риму, чи парфумерне серце світу - у Францію. Ні в екзотику азійських джунглів. Моральна, емоційна, фізична втома останніх років штовхає мене в обійми ідеального сервісу, у прохолоду і безглуздість бутиків, у щільність шалених хмарочосів. Потупити на пляжі, перенюхати всі парфуми в безкінечних магазинах, побути в пластиково-бетонній красі декорацій, вимкнути органи сприйняття, і голову. Знаєте, поїснувати без заморочок. Ще раз побачити легендарний фонтан, і захід сонця зі 145-го поверху. А ви хотіли би кудись подітися?